Коли ж то було? Здається, у двохтисячному В’ячеслав Боднар разом із своїм партнером створили на той час господарство таке з вражаючими площами посівів аж у 1500 гектарів. Як кажуть, стрімко й успішно стартанули молоді хлібороби. Хоча технічно були озброєні бідненько, зокрема, вітчизняною допотопною технікою, в якій ще при її виробництві планувалося 25-30 відсотків втрат. Але й при тих обставинах врожайність їхнього господарства була фантастичною. А далі, наче хто зурочив чи позаздрив удачі чи ж такому тріумфу. Довелося поставити хрест на хліборобській праці. У той важкий час В’ячеслав Боднар вирішив: годі, мабуть, бо не моє це призначення хліба ростити.
Та, як відомо, поклик крові інколи сильніший за будь-який раціоналізм. І хоча древні філософи стверджували, що двічі в одну річку ніколи не увійти, В’ячеслав легко спростував це, бо далися взнаки глибокі традиції селянської родини. Його батько, Анатолій Васильович, був знаним зоотехніком у Дунаєвецькому районі, а мати, Надія Андріївна, — птахівницею.
Тож наступній, тобто, другій спокусі повернутися до ратайської справи, В’ячеслав Анатолійович піддався, коли його односельчанка попросила купити в неї корову. Мовляв, грошей в неї катма, та й не ті роки, щоб худобину порати. Безсумнівно, в добрий час пройшла ця операція, бо та корова отелювалася рік у рік. І її “діти”-телички й стали першими мешканцями сучасного тваринницького комплексу, який у Міцівцях із руїн відбудував фермер. Далі ж пішло-поїхало.
У книзі усіх книг Біблії сказано: по ділах і судіть! Хліборобська справа – це, звісно, не купи-продай і аж ніяк не моментальна вигода чи за- хмарні дивіденди. Це, погодьтеся, галузь особливого ризику. Вона не прощає ані ліні, ані боягузтва, ані панібратства із землею. А корівчини чи телятка, яких все більше і більше ставало у господарстві Боднаря, – це насамперед кормова база, а вона, зрозуміло, на землі та із землі народжується.
Розпочав молодий господар своє друге входження в хліборобську ріку із 200 гектарів. У добрий час розпочав, бо сьогодні його земельна імперія розкинулася на 1500 гектарах. Із своєю нинішньою сільськогосподарською технікою, яку придбав у ТОВ “Мінетекст”, спочатку під слово джентльмена, а це новітні європейські комбайни, трактори, силосозбиральний агрегат, єдиний тоді в області, може без особливих потуг обробляти площі у десять разів більші. Але на Хмельниччині, як і в усій Україні, прибрали до загребущих рук геть усю земельку свої віт- чизняні та закордонні барони, магнати, олігархи тощо. Нас, одвічних хліборобів, вчать уже вирощувати врожаї і араби, і курди, і бозна-хто. Воно й не дивно, який льотчик, такі й бомби. Словом, яка країна, такі й порядки. А втім саме такі фермери, як Боднар, які на цій землі народилися, не знищують її культурами- агресорами, відсутністю сівозміни, напалмами, експериментами тощо. Вони, як і їхні предки, нізвідки не прийшли, і нікуди не щезнуть. Бо сіль нашої української землі – це і є найкращі люди на ній, такі, як В’ячеслав Боднар.
Уроки з уроків: плило зерно... рівчаками
Хто не знає, що вчитися варто на чужих помилках. Якщо ж і довелося отримати сумні іспити життя, то вже точно вдруге не схибиш. Так ось, як уже було сказано, коли фермерував В’ячеслав Боднар вперше, врожай зібрали золотий, а про його зберігання як слід не подбали. Тоді негода добряче пограбувала фермерів. По глибоких рівчаках зернового току пішло з водою 50 тонн збіжжя. Серце кров’ю обливалося, руки оніміли.
Коли ж В’ячеслав Боднар створював сьогоднішній “Євроінвест”, то паралельно з тваринницьким комплексом одразу ж побудував зерносховище та сушарку, хоча земельки тоді мав усього 200 гектарів. Гіркий урок безкомпромісно навчив: посіяти, доглянути і зібрати – одне. Дати ж толк врожаю – ось мистецтво і успіх сучасного менеджера. Це – аксіома, як і те, що матінку-годувальницю ніколи не обведеш навколо пальця. Що ти їй не обіцяв би, які романси не співав би, якщо ж не зігрієш увагою, теплом і щирістю, усі ті компліменти, як мертвому припарки.
Як тут не згадати ментальність німців, які твердять, що вони не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі. В українському варіанті це так: скупий, скнаристий удвічі більше платить. Приміром, В’ячеслав Боднар спочатку вніс дешеві хімікати. Думав хоч тут трішки зекономити. Згодом побачив, що з тієї оказії толку, мов з козла молока. Кардинально поміняв керівник і підходи до підбору насіння. До речі, “Євроінвест” використовує продукцію лише виробників відомих світових компаній Італії, Німеччини, Чехії тощо. Такі ж раціональні і, звісно, не з дешевих підходи по нарощуванню поголів’я ВРХ, яка налічує нині понад 500 голів. Її закупили на СВК “Батьківщина”, що на Полтавщині, знаному в світі підприємстві. Голштинську породу привезли із Чехії, червоно-рябу – із сусідніх Чернівців. І результат не забарився. Якщо кілька років тому добові надої у господарстві Боднаря складали 17 літрів, то цього року – 28. Молоко досить високої якості, жирність якого складає 4 відсотки. А це означає, що “Євроінвест” не має проблем із його збутом.
Загалом же господарство Боднаря взяло в цьому році 8 тисяч центнерів молока. Те ж саме з вирощуванням ВРХ на м’ясо, якого отримали понад 60 тонн, тобто сповна забезпечили стабільність власного м’ясопереробного заводу, який за добу виробляє понад 25 тонн високоякісної продукції у найрізноманітнішому асортименті.
І, нарешті, чи не найголовніше: ковбасні вироби марки “Айріс”, себто В’ячеслава Боднаря – найкращі в державі, про що промовисто твердить майже десятиразове включення їх у каталог “100 найякісніших та найкращих товарів в Україні”.
А вже якщо про тваринництво, то в цьому році сімейство ВРХ “Євроінвест” поповнилось на 145 теляток.
Як відомо, усі роди занять галузі містять в собі певний ризик. Однак саме хліборобство – це суцільний ризик і непередбачуваність. Усе робиш наче продумано, сплановано, прогнозовано, дотримуючись технологій, ніде не економлячи, душу та серце вкладаючи. Раптом з’ясовується, що у матінки-природи свої плани та задуми на клопоти людські. Як захоче, так і вкоїть: то спекою висушить важку працю, то дощами виполощить, то дефіцитом сніжного килима, то раптовими морозами закатує... Словом, що хоче, те й виробляє всесильна і неприборкувана. І в цьому році була вона хліборобам не рідною матінкою, а жорстокою мачухою. Проте і при її химерах В’яче- слав Боднар і його команда сягли показної врожайності. Приміром, пшениці з кожного гектара взяли 75 центнерів, ячменю – 56, соняшнику – 38, ріпаку – 35 тощо.
Відомо, можна бути казково багатим і заможним, одночасно тягнучи за собою славу скнари. Можна бути успішним газдою та менеджером, але таким, що за копійку, даруйте, в церкві непристойність вкоїть. І таких Плюшкіних у нас хоч греблю гати. Людяність, співчутливість, безкорисність і щирість – дар Божий. Він передається з молоком матері. Усе це, без перебільшення, про В’ячеслава Боднаря.
Любити все людство і говорити про це, мов добрий день – смішно і цинічно, – каже В’ячеслав Анатолійович. – Допоможи кільком нужденним, і ти зробиш велику святу справу...
Нікому не відмовляє фермер, бо дотримується постулату: що жоден багач, допомагаючи бідним, сам ще не став бідним. Проте це вже, як кажуть, наступна і особлива розповідь про керівника ФГ “Євроінвест” В’ячеслава Боднаря.
Gismeteo 
