Останнім часом в Україні багато балакають про «діджиталізацію». І то тим активніше, чим більше падає реальне виробництво, яке надає людям продукти і товари. Цим заковиристим словом здебільшого жонглюють «креативні менеджери», сподіваючись викликати в уяві громадян враження поступу.

Тінь на тин
Що то за іноземна штука і як вона має нас одягнути та нагодувати? В одному з джерел мені розтлумачили, що «діджиталізація» — це «цифрова трансформація». Її складовою є бізнес-модель, яка стає «шерінговою», а не товарною і передбачає «омнікальність». Сподіваюсь усім прояснилось?
Основне з цього зашифрованого повідомлення полягає в тому, що хтось збирається брати з людей гроші і пропонувати замість товарів щось інше.
Особливо заінтригувала фраза: «З появою таких технологій відкриваються варіанти отримання прибутку, які раніше були недоступними». Отже, хтось матиме з когось більший зиск, але в такий спосіб, якого раніше, або не було, або він був заборонений.
Продавці повітря
Раніше у державі все було просто і зрозуміло. За квартиру людина платила однією квитанцією, куди входив спектр усіх послуг. Тепер у кожного містянина, як і у мене, п’ять платежів з шістьма позиціями: газ, електроенергія, побутові відходи, вода, стоки, тепло і кварт-
плата. По них треба платити окремо в різні організації, які тепер працюють, як компанії.

Як і коли комунальні установи стали ними? І то без участі і згоди споживачів, які десятками років справно платили за послуги, а отже, мали би стати акціонерами з часткою, пропорційною від внеску. Тоді би вони не страждали від підвищення тарифів, бо компенсували би збитки завдяки прибуткам. А тепер змушені платити дорожче, заради того, щоб якийсь «компаньйон» отримував зиск. Можливо, він вже виїхав за кордон або колись перепродасть ці «годівниці» комусь з іноземців.
 «Не хвилюйтеся, — заспокоюють нас, — скоро таких буде багато, і ви зможете з-поміж них вибрати найкращого». Як? Методом проб і помилок або вгадування.
В усякому разі перший крок вже зроблено. Компанія, на відміну від некомерційної організації, — це юридична особа, що ставить собі за першочергову мету не надання послуг, а одержання прибутку. Що ми і бачимо. Власники компаній піднімають тарифи, а громадяни оплачують їх, або покривають завдяки субсидіям, які нараховують місцеві органи влади, скорочуючи соціальні програми і урізаючи видатки на утримання інфраструктури.
Перспектива вимальовується невтішна: якщо у місцевих бюджетах не вистачатиме коштів (що вже спостерігається), інвалідам, дідусю та бабусі забракне злиденної пенсії для розрахунку по шалених тарифах, то дебелі парубки (іноді з кримінальною біографією) з колекторських фірм безцеремонно витурять їх з осель.
Так здебільшого і трапляється у «цивілізованих» країнах, які нам ставлять за приклад. Там системи енергогазоводопостачання і комунальних служб сформувалися в інших суспільно-економічних умовах і на принципово інших моральних та юридичних засадах.
Її ахіллесова п’ята — незахищеність людей, які тільки мріють про приборкання соціальних паразитів. За борги їм будь-яку чесну і працьовиту людину можуть позбавити даху над головою. Що здебільшого приводить до драм і самогубств.
Наше недалеке минуле громадяни цих країн сприймають за фантастичний і недосяжний ідеал.
Що за фіговим листком?
Сліпе копіювання прикрого досвіду вочевидь веде в нікуди: люди біднішають, комунальна сфера занепадає, а державі і місцевій владі бракує коштів на ремонт і розвиток.
Чи не тому об’явився в нашому лексиконі загадковий термін «діджиталізація», аби прикрити процес деградації фіговим листком, а здирникіів, яких тепер на іноземний кшталт іменують бенефіціарами, зробити анонімними. Замість прізвищ — ідентифікаційні коди, даруйте за аналогію, — як у концтаборах.
«Діджиталізація» передбачає масове оцифрування. Про кінцеву мету ніхто нічого не каже. Як і про те, кому це вигідно.
Олігарх дорожчий за область
Однак в ЗМІ іноді з’являються повідомлення, які змушують задуматися. Кілька років тому в Австрії заарештували Дмитра Фірташа. На той час йому належало 70 відсотків облгазів в Україні.
Якби він добував його в себе на городі, чи розносив по хатах у торбі, то до нього в українців не було би претензій. А так чоловік за лічені роки підім’яв під себе левову частку галузі, яку розвивали кілька поколінь до нього і без нього. Смокче з неї гроші, а сама вона занепадає.
Зрештою, скоробогатька-невдаху випустили на волю під заставу 125 мільйонів євро, що за нинішнім курсом становить майже 4 мільярди гривень. Для порівняння, загальний обсяг видатків бюджету Хмельниччини на 2020 рік заплановано трохи більший, ніж 3 мільярди гривень. Тобто, на життєдіяльність і розвиток цілої області буде витрачено на чверть менше, ніж на звільнення з-під арешту одного олігарха! А ще ж йдуть величезні суми на його утримання, суди, адвокатів і охорону. Хто за це платить?
За відповіддю далеко ходити не треба. У вересні ціни на газ для населення підняли на 45 відсотків, а у листопаді ще майже на 35. Чому? Може він став кращої якості? Або його качають з інших свердловин? Чи подають по новесеньких трубах?
На мій хлопський розум, підвищення ціни відбувається тому, що люди масово переходять на користування електроенергією, пелетами і дровами. Продавці газу втрачають клієнтуру та доходи. Тому і вирішили не заморочуватися, а дерти три шкури з тих, хто не має куди від них подітися.
Про афери з блакитним паливом писано-переписано. Тут і розбавляння його повітрям і фабульні лічильники. Тепер ще увели плату за транспортування по трубах. Чому? На якій підставі?
Подейкують, що і обленерго збираються брати з людей гроші, за пробіг електронів по мережах. За поповнення рахунку в терміналах мобільного зв’язку ще рік тому комісія складала 5 гривень, а сьогодні — 10.
Мабуть, це і є картинка до вищенаведеної тези: «З появою таких технологій відкриваються варіанти отримання прибутку, які раніше були недоступними». Ну, а те, що ці оборудки не є товарними, очевидно і незрячому. Хіба це не торжество «діджиталізації»?
Алло, гараж!
Колись громадяни платили за газ і приходили здавати показники. Тепер з ініціативи «компаній» все ускладнилося до неможливості. Спочатку відмінили книжки, в яких все було чітко і зрозуміло. В разі похибки люди приходили в офіси і з’ясовували, де вкралася помилка. Потім відкрили сервісні центри, де потрібно було чекати в чергах. Зрештою вони кудись щезли, як і оператори, Їх замінили автовідповідачі.
За логікою після скорочення персоналу газ мав би подешевшати. А ні! За два місяці він подорожчав майже вдвічі. Може, за Дмитра Фірташа треба вносити нову заставу?
Як «діджиталізатори» по оселях блукають якісь люди, які благають або вимагають впустити їх у житло для того, аби вони сфотографували лічильник. Роблять це несподівано і у робочий час. Отож, для зустрічі з ними потрібно відпроситися і чекати цілий день. Нікого не хвилює, що таким чином по області витрачаються марне мільйони продуктивних годин!
Біля офіс-центру на вулиці Свободи завжди юрба. Раніше споживачі приходили туди здавати показники. Тепер їх тут не приймають, а роздають папірці з номерами телефонів, де на дзвінки здебільшого відповідає механічний голос.
Ще показники приймають по Вайберу. Яким чином їх мають передавати малоімущі? Адже, спочатку вони мусять придбати дорогий мобільний телефон з такою функцією і можливістю фотографувати.
Бульдозер у руках канібалів
Якщо хтось, який називає себе бізнесменом, вигадав цю веремію, аби відгородитися від обурених людей, то хай і розв’язує свої проблеми за свій кошт. Купує абонентам відповідні мобільні телефони, організує навчання, як їх налаштовувати на потрібний режим. А інакше хай Антимонопольний комітет накладає на нього санкції і штрафи. Та й Товариство захисту прав споживачів не повинно стояти осторонь.
Споконвіку надання послуг передбачало, що їх продавець намагався підлаштуватися до покупця. У нас же поставили все догори дригом. І тепер одна особа диктує свої умови мільйонам, як їй заманеться.
Куди дивляться посадовці і депутати, які отримують зарплати з податків громадян? Чому вони ігнорують статтю 1 Конституції, де записано, що Україна є соціальною державою, а не територією для заробляння грошей?
Для більшої ясності у статті 3 чорним по білому записано: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
А відповідно до статті 13 «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу». Кому і що тут незрозуміло?
Про «діджиталізацію» і надприбутки в Основному Законі немає жодного слова.
Тарифній вакханалії не видно кінця-краю. Чи не пора повернути газоенерговодопостачання у загальнонародну власність? Тоді би зріс бюджет, припинилося обдирання людей і не довелося би жебрати під відсотки гроші у зарубіжних банках.
Безперечно, комп’ютеризація та інформаційні технології — це велике благо. Але в руках цинічних хапуг і пройдисвітів — вони такий же небезпечний інструмент, як бульдозер, у руках канібалів.