При підготовці матеріалу для «Економічної сторінки» нашої газети ще раз запитуємо себе: «Чого ми ще не сказали, що не запропонували з головних питань, на яких базується держава: розвиток економіки, вітчизняного виробництва, нових робочих місць, перспектив для молоді?».
З усіх цих напрямів від Союзу промисловців і підприємців, Об’єднання організацій роботодавців Хмельницької області ми надавали і аналіз, і обґрунтовані пропозиції щодо подолання кризи, яку маємо зараз в реальному секторі економіки; зайнятості; низької заробітної плати. Подавали не з висоти академічних кабінетів, а з конкретного досвіду, який нами напрацьований і реалізується, в даному випадку — на підприємствах Хмельницької області.
Ми ще раз хотіли привернути увагу до тієї обставини, що стан економіки нашої держави один із найгірших в Європі. Хотіли нагадати читачам, що основним показником, який оцінює економіку, є рівень ВВП на душу населення. Так ось, у нашій державі за підсумками 2019 року він складає 3659,8 долара США. Для порівняння, у Румунії — 12887 доларів, Польщі — 15601 долар, не кажучи вже про Німеччину, Францію, де він понад 40 тисяч доларів.
За територією Україна майже як Франція, а обсяг економіки в 11 разів менший. Ми є свідками безвідповідальності всіх останніх урядів, взагалі структур влади центрального рівня щодо шокуючого стану економіки держави. За великим рахунком, немає планів розвитку держави, заходів і дій щодо кардинального покращення справ. Виконавча влада в основному займається «пожежними» питаннями. Немає жодної галузі, де б ми мали позитивні результати. А звідси бідність держави, бюджет, який не відповідає потребам, низький рівень зарплат, пенсій. Не кажучи вже про розвиток, який забезпечує конкурентноздатність.
У той же час, бачимо потужну системну роботу в містах, селищах, які управляються мерами. Тут є і плани, і відповідна робота. Але на рівні керівництва держави, не тільки уряд не приймає адекватних рішень, бачимо, що і у Верховній Раді питання економіки не є першочерговим. Все безумовно ускладнилось коронавірусом, який вдарив і по великих, і по малих підприємствах, і по малому бізнесу. До і так непростих умов, у яких працює вітчизняне виробництво, додалась “аритмія” в транспортних перевезеннях, поставці комплектуючих, сировини, зменшення попиту та інше.
Іншого шляху, окрім розвитку, немає. Першочергове завдання для держави, усього суспільства — вжити кардинальних заходів зі збільшення обсягів вітчизняного виробництва, відповідно значного покращення фінансової ситуації, від чого залежить і розвиток, і поліпшення життя людей.
Які наші пропозиції з вищевикладеного? Основою економіки є промисловість. У якому стані промисловість, в такому ж — економіка. Бо в промисловості працівники на робочих місцях створюють додану вартість, звідти йдуть головні податки до Державного та місцевих бюджетів, Пенсійного фонду.
Не менш важливою галуззю є агропромисловий сектор. Але кількість зайнятих у промисловості в сотні раз більше, ніж в агросекторі. Наведемо ще раз приклад для порівняння: виготовлення 1 тонни турбіни та вирощення, аналогічної вартості, кукурудзи і виготовлення соняшникової олії. Наведемо схему.
На схемі бачимо, що вартість 1 тонни турбіни дорівнює вартості 7810 тонн кукурудзи чи 1740 тонн соняшникової олії. Вартість 1 тонни турбіни складає близько 42 мільйони гривень. Але якщо олія і кукурудза це вже готовий сировинний продукт, і його вартість фактично є вартістю вирощеного зерна за мінусом сільськогосподарських робіт (оранки, посіву, обробки, збирання, транспортування до пунктів відвантаження, інших), то у вартості однієї тонни турбіни сировина, куди входять метали найвищих марок — титан, кольорові, нержавіючі, інші, займає лише 150-200 тисяч гривень. Все інше у вартості турбіни (більше 40 мільйонів гривень) складає додана вартість — праця, робочі місця, зарплата — від інженерів, конструкторів-розробників до всього персоналу заводів, які задіяні у виробництві цього надзвичайно складного виробу — турбіни для літака. Відповідно ці тисячі працюючих на заводах, окрім заробітних плат для себе і своїх сімей сплачують податки з зарплати, а підприємство — податки до бюджету держави, до Пенсійного фонду, до місцевих бюджетів. Багатотисячні трудові колективи задіяні у виробництві. Аналогічне відбувається і в більшості інших галузей промисловості. Ось що таке промисловість і її флагман — машинобудування — для нашої країни. Тому проблема, як в рази збільшити промислове виробництво. Як її вирішувати?
Визначимо дві головні проблеми:
* відсутність на діючих заводах необхідних обігових коштів для здійснення виробництва та доступу до фінансів для оновлення обладнання, технологій для втримання конкурентноздатності;
* друга — ринки збуту в Україні і за її межами.
Розв’язання першої проблеми бачимо в розвороті фінансових можливостей держави у бік вітчизняного виробництва. Також відповідної політики щодо інвестиційної діяльності, створенні спільних підприємств і виробництв на нашій території. Необхідно, щоб влада всіх рівнів визначила промисловість як пріоритет № 1. Це вкрай актуально в теперішні часи, коли вирує COVID-19, і всі країни задля свого збереження вживають нестандартних, можна сказати форс-мажорних заходів із підтримки економіки, і в першу чергу промисловості. На Заході навіть з’явився модний новий термін «залити економіку грішми». Це означає, що вся фінансова система має працювати на виробництво. Тому що пандемія створила глобальну ситуацію щодо зменшення купівельної спроможності більшості продукції, яка виробляється промисловістю, інших сфер, які потерпають від епідемії. А заводи, кадри, інженери і робітники мають бути збережені. Тому всі фінансові структури держав світу, запаси йдуть на ці цілі. З цього приводу наводимо слова лідера провідної держави світу — Китаю — Сі Цзіньпіна, сказані ним після першого удару пандемії: «Відновити роботу, відновити виробництво». І ще. За І квартал 2020 року економіка США впала на 30%, але вжитими, в першу чергу, фінансовими заходами, за підсумками другого кварталу відновилась на 33%. Держави Західної Європи діють аналогічно.
Але для нас головне — Україна. Що ми можемо робити, щоб ще більше не відстати від інших держав, адже епідемію прогнозують не на один рік. Отже, пропонуємо. уряду, Верховній Раді переглянути стан фінансів, бюджету, з тим, щоб перенаправити кошти вітчизняним підприємствам, всім виробникам: малим і великим. Комерційним банкам не закуповувати облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), а спрямувати кошти в промисловість. Наводимо цифри: у 2019 році було випущено ОВДП на суму 300 мільярдів гривень, левову частку яких придбали банки. Замість кредитування реального сектору економіки банки мають гроші, але вкладають в державні цінні папери. Ось вам і політика. Така політика не відповідає інтересам суспільства.
Наступне. Держава має прийняти відповідні заходи по відтоку грошей в офшори та за кордон. Організувати в суспільстві роботу щодо детінізації економіки. Тіньова зайнятість сьогодні займає більше 60%. Ми пропонували прийняти план детінізації зайнятості на 5 років. Нами підраховано, що протягом останніх п’яти років лише з несплати податків від зарплати казна щорічно недоотримує щонайменше 10-12 мільярдів доларів. Але є податки не тільки від зарплати. Вони в рази більші. Складається враження, що влада всіх рівнів боїться підступитися до цієї проблеми. Такий стан, можливо, є в якихось державах Африки, але у європейських точно немає. На жаль, ввести в дію всі вищенаведені складові за короткий час неможливо. Тому пропонуємо скористатися досвідом США, Європи, які створюють емісію власних коштів, щоб наповнити економіку безвідсотковими кредитами на тривалий термін, позичками з кредитною ставкою до 2% та іншим. В США друкують долари, в Європі — євро. Друкують і не бояться інфляції, тому що в сучасному світі емісія в промисловість практично не впливає на інфляцію. Такі заходи, безумовно, могла би реалізовувати і наша держава — зробити необхідну емісію гривні в реальний сектор економіки. Це було б революційне рішення, яке мало би безпрецедентний успіх у вітчизняному виробництві. Проаналізувати кожне підприємство, створити відповідні комісії в обласних адміністраціях, прийняти рішення і надати кошти.
Ще одне важливе питання — експорт, заходи з його збільшення. На жаль, постачання промислової продукції на ринки ЄС у 2019 році були на рівні 2011 року, склавши 15,9 мільярда доларів. Тобто промисловий експорт до країн ЄС за 8 років взагалі не збільшився, незважаючи на Зону вільної торгівлі. Більше того, в 2019 році промисловий експорт до ЄС виявився меншим, ніж у 2018 році, коли він склав 16,2 мільярда доларів. Натомість експорт сільськогосподарської сировинної продукції з України до ЄС за той же час збільшився з 2,1 до
4,8 мільярда доларів або в 2,3 раза.
Але є досвід інших країн щодо впливу на збільшення експорту. Так, в Туреччині для підприємств, які експортують більше 75%, скасовується податок на заробітну плату. Також не можна не відзначити, що Туреччина, яка є 16 за економікою світу, не є членом Євросоюзу, на всіх напрямках має відповідні плани, в тому числі з експорту. На теперішній час вона експортує на 180,5 мільярда доларів (2019), має плани збільшення експорту до 500 мільярдів доларів у 2023 році. Така держава може бути прикладом для України.
Ще один напрям розвитку промисловості — це створення спільних підприємств і виробництв фактично за рахунок інвесторів. За такими підприємствами із Заходу приходять сучасні технології, там прагне працювати молодь, сплачуються податки до місцевих бюджетів. І в нас на Поділлі діяло ефективне спільне виробництво «АДВІСу» з німецькою фірмою «Ландтехнік» результатом роботи якого було виготовлення 395 кормозбиральних самохідних комбайнів «МАРАЛ-125 ПОДІЛЛЯ». В роботі були задіяні працівники семи заводів України. Пропонуємо уряду розглянути цей напрям у машинобудуванні. До прикладу, на території нашого сусіда Росії створено більше 30 заводів такого типу, а це наш конкурент на ринку.
Стратегічне питання для розвитку промисловості — залучення інвестицій, не тільки зовнішніх, а й внутрішніх. Це якраз ті капітали, ті гроші, яких у нашій державі немає. Всі розвинуті країни світу ініціюють залучення інвестиційних коштів, інвестицій на територію своєї держави. Але інвестиції йдуть туди, де їм створені умови, де створені податкові пільги, гарантований захист їх прав. Перший — Китай, за ним — Польща, Туреччина, інші держави за останні 25 років, прийнявши закони щодо пільг, отримали потужний поштовх до розвитку за рахунок інвестицій.
Яскравою подією останнього часу є будівництво Старосинявського заводу з переробки сої. Це інвестиція, як результат на Поділлі запрацювало сучасне виробництво глибокої переробки сої, працює біля 200 людей, на заводі бажає працювати молодь, район вийшов з числа депресивних.
І друга кричуща проблема для всіх підприємств — ринки збуту. Змушені нагадати сучасним політикам, що за ринки збуту в світі тривали війни. І тому ставитись до втрати, хоч би одного покупця, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, не відповідає державним інтересам. Повинні розуміти, що за замовленнями, можливостями мати контракти стоять наші люди, наші підприємства, які переважно в теперішній час не завантажені. І для співпраці, інтересів, наразі для нашої держави, політика не повинна бути головним, заважати роботі вітчизняних підприємств, знищувати діючі робочі місця. Любимо чи не любимо ми Росію, але експорт до неї в 2014 році складав 9,8 мільярда доларів, а в 2019 році — 3,2 мільярда доларів. Це втрачені нашою державою гроші! Є питання. Причому, якщо ми закуповуємо в Росії природний газ, використовуємо вугілля, ТВЕЛи для українських АЕС, військову техніку російського виробництва — це дозволяємо, а експорт продукції машинобудування, наприклад, ні. Яскравий приклад флагмана вітчизняного машинобудування АТ «Мотор Січ». Уряд Арсенія Яценюка заборонив експортувати авіадвигуни, що є головною складовою виробництва цього заводу, але нічого не запропонував взамін. В результаті «Мотор Січ» занепав, кваліфіковані працівники, інженери залишилися без роботи, держава втратила суттєву суму податків, валютні надходження. В той же час Росія за короткий термін організувала в себе аналогічне виробництво авіадвигунів. То кому ми зробили гірше? Ми знаємо десятки підприємств, а в Україні це сотні, які могли б значно збільшити обсяг виробництва, кількість робочих місць, заробітну плату працівникам, а, відповідно, і податки до державної казни, якби були рішення і домовленість про поставки продукції вітчизняних підприємств до нашого сусіда.
Якщо ми приймемо реальну Програму імпортозаміщення, то наші заводи також отримають значне збільшення замовлень з боку власної держави. Нині ми закуповуємо за кордоном товарів на 60,8 мільярдів доларів (2019 р.), а за рахунок прийнятої програми імпортозаміщення могли б не менше 50 % виробляти у своїй країні. А це десятки тисяч задіяних наших працівників, що збільшує економіку, а значить є корисним для суспільства.
І ще до важливості ринку збуту. Маємо гарний приклад у Хмельницькому, коли німецька фірма «Дювельсдорф» у Гречанах в приміщеннях колишнього заводу «Будіндустрія» організувала, оснастила обладнанням завод з виготовлення виробів для потреб агросектору, в першу чергу, ринків Західної Європи. Задіяно більше 200 працівників. Підприємство працює стабільно. Податки від зарплати надходять до міського бюджету. Головне, що німецький власник забезпечує підприємству збут за кордоном. На сьогодні вже на 100% підприємство оформило замовлення на 2021 рік, є збут, є гроші, є робота для наших людей.
У цьому газетному матеріалі немає можливості торкнутися інших, вкрай важливих питань розвитку вітчизняної промисловості. Тому ми зосередили увагу на найактуальніших на теперішній час. Звертаємось до керівників та спеціалістів усіх рівнів, депутатів, знайти можливість ознайомитися з нашими пропозиціями. Вважаємо їх абсолютно реальними для призупинення деіндустріалізації держави, підйому економіки.
І насамкінець.
Вельмишановний пане Президенте! Володимире Олександровичу! Посильте увагу до вітчизняного виробництва, до промисловості! Приходьте на заводи. Їм вкрай потрібна Ваша підтримка!
Gismeteo 
