Надрукувати
Категорія: Економіка
Перегляди: 413

Нині часто в засобах масової інформації порушується питання виробництва молока і, зокрема, катастрофічного скорочення поголів’я корів у державі. Всього їх налічується 1,7 мільйона голів, у тому числі в особистих господарствах населення 1,3 мільйона корів. Тоді, як твердять експерти, на кінець 1945 року, коли вигнали нацистських окупантів з України, то дійного стада було 4,6 мільйона голів.

При цьому торік завезено на українські терени з Польщі і Білорусії сирів та інших молокопродуктів у перерахунку на молоко 500 тисяч тонн. Це підтверджується тим, що нинішні завойовники шляхом демократії більш «успішніші» за тих, що в 40-х роках, бо різношерстні можновладці-реформатори країни давно усунулися від створення у цьому напрямі продовольчої безпеки для свого народу. Як приклад, на догоду «забугорникам» у 2012 році ними було позбавлено сільгоспвиробників спецрежиму оподаткування. Із розбурханням земельного питання зараз щороку по країні зникає майже 100 ферм із поголів’ям до 200 корів.

Правда, сьогоднішні столичні куратори або ті, що копошаться над аграрною галуззю стали думати, як вийти з такого становища. Бувалі «специ» їм запропонували звернутися до колишніх мінагропромівців та порадитися з господарниками і переробниками на місцях, щоб розробити державну програму розвитку молочного скотарства до 2030 року. Але ж інші моложаві (безсумнівно, це грантоїди) заперечили, зіславшись, що то буде довго і дорого. Вони чули, що потрібно зайнятися племсправою або, що буде вартувати, щоб втиснутися до монокультур соняшнику, ріпаку і сої з кормовими культурами: горохом, багаторічними травами та кукурудзою на силос. Тому випускники Східноєвропейського університету економіки внесли пропозицію: послати з кожного регіону по кілька скульпторів до Індії і зробити ескіз пам’ятника тамтешньої корови. Тобто, виготовивши з гіпсу, цементу і глини такі віртуальні тварини, розмістити їх по господарствах та селах, де розпрощалися з коровою-годувальницею. Їхню думку підтримали. Адже подібне вже було у ХVIII столітті, коли очі Катерини ІІ милувалися панорамою потьомкінських сіл. А може, нашим правителям теж наснилися подібні села чи побачили їх на екранах своїх смартфонів?
 У нашому регіоні з подачі столичників, спершу може появитися стадо згаданих чорнорябих і білоголових корівок на Новоушиччині та Ярмолинеччині. Бо тут перші не витримали ринкового тиску на людей і богоугодну тварину. Частину аналогічних статуй можуть поставити на Деражнянщині, Дунаєвеччині, Кам’янеччині, Летичівщині, Старосинявщині та інших територіях, де поголів’я корів менше однієї тисячі голів.
 А як бути з людьми похилого віку, що не в змозі утримувати й доглядати тварин? Кажуть, доповнять до проєкту, здійснити закупівлю у європейців виготовлені з пластику муляжі теличок і за півціни відпустити ветеранам та дітям війни, праці для встановлення на обійстях, щоб не тужили, а молилися на них так, як у тій же Індії. Отож за десять літ поголів’я корів у особистих господарствах населення краю зменшилося більш ніж у два рази і складає 63,7 тисячі голів, проти 132,6 тисячі голів у 2010 році. Бо й цьогоріч на державому рівні відмінено всі заохочення на утримання корів жителями села.
 Спостерігається, що в нинішніх умовах займатися розведенням тварин, підвищенням їх продуктивності, можуть лише сміливі керівники агроформувань, цим самим створюючи робочі місця на селі. Бо для утримання худоби розширюють кормовий клин, дбають про потужний автотракторний парк машин, а також численну будівельну бригаду для спорудження та ремонту тваринницьких приміщень, кормосховищ тощо. Це стосується справжніх оптимістів, відданих патріотів краю й України. І серед них Михайло Шаповал — Герой України з Чемеровеччини, Василь Мастій, Лідія Самойлюк, Василь Кравчук, Володимир Пицюк із Теофіпольщини, Сергій Іващук, Микола Луговий, Микола Рожик із Білогірщини, Сергій Шаповалов із Деражнянщини, Микола Олицький із Полонщини, Олег Федорук із Прибужжя, Ігор Василевський, Віталій Фомович зі Старокостянтинівщини, Віталій Таєнчук із Старосинявщини, Сергій Конончук із Славутчини та інші.
 Важливо й те, що утримуючи череду корів та інших тварин, очільники сільгосппідприємств забезпечують виробництво органіки, яка вноситься на поля, підвищуючи вміст гумусу в ґрунті й відновлюючи його родючість для наступних поколінь.
 Варто віддати належне нашим господарникам, так найбільше стадо корів на Теофіпольщині 4,7 тисячі корів, по сусідству в НВА ТОВ «Перлина Поділля», яке очолює талановитий керівник Сергій Іващук, не поступаючись європейським стандартам, доглядають 1,5 тисячі корів, а на найближчу перспективу тут збільшать їх ще на тисячу голів. У Пасічній теж зводиться ферма на 500 головомісць корів. А на Прибужжі, у Масівцях, безприв’язно утримується понад 1100 корів. Таким чином область по поголів’ю корів займає друге місце серед регіонів, що складає майже 8 відсотків загальнодержавного показника. За десять років у цьому секторі, корів збільшилося на 10,7 відсотка і складає 30214 голів або припадає до 5 голів на 100 гектарів сільгоспугідь, проти 18 голів на початок 90-их. У Польщі нині цей показник дорівнює 26 корів. Одночасно за розрахунками молока і молокопродуктів на душу населення по області не досягає 25 відсотків до раціональних норм споживання. Тобто, в нас мало, а в інших регіонах взагалі не густо.
 Нині на молочних та інших тваринницьких фермах невтомно трудяться кілька тисяч краян. Правда, окремі очільники ветеринарної медицини отримують державні нагороди та почесні звання не за лікування худоби, а інших тварин. Для збереження яких і закони придумали, а для свійської корови — зась. Правда, свого часу й Гройсман, спасибі йому, запровадив відшкодування коштів за зведення молочних ферм.
 У цей час по-партнерськи, надійно співпрацює з власниками корів, допомагаючи розвивати молочне скотарство ТОВ «Деражнянський молочний завод», який багаторічно очолює професіонал Валерій Яглінський. Разом із однодумцями та колективом він впевнено веде підприємство, долаючи ринкові рифи й успішно конкуруючи на споживчому ринку продовольчих товарів. Співдіють з виробниками молока переробники з Віньковець, Старокостянтинова, Славути, Дунаєвець, Білогір’я, Хмельницької маслосирбази та інші.
 Проте справа не в пам’ятниках, адже корова то символ життя на селі. Разом з тим викликає тривогу бездушність і непрофесіоналізм нинішньої та минулої влади, що спонукає до загибелі села — колиски нації. Адже жителі сільських територій, в основному, люди похилого віку, ледь виживають. Із ліквідацією профільного міністерства та його структурних підрозділів на місцях, розігнали високопрофесійні кадри спеціалістів. По суті, знищено аграрну науку, вітчизняну селекцію та насінництво, занепало також сільськогосподарське машинобудування і немає ніякого діла по відновленню родючості ґрунтів, боротьби з ерозією земель, вирізаються лісосмуги тощо.
 Тож варто виправляти стан, що склався нині на селі, зупинивши його вимирання і тим самим ослаблення держави, та збавити оберти на продаж — купівлі землі, тобто «не спішити поперед батька в пекло», щоб було що передати своїм нащадкам.