Порушити цю проблему мене спонукала нещодавня зустріч із давнім приятилем, колишнім інженером-технологом підприємства, раціоналізатором та винахідником. Не бачилися ще з літа. А оце зустрів його з …костуром.

З подивом поцікавився, для чого, мовляв, молодому та симпатичному цей допоміжний засіб для пересування? Знайомий розповів, що два місяці тому через задавнений артроз довелося поміняти кульшовий суглоб на імплантант. Операцію робив в одній із чернівецьких клінік. Начебто все вдало. Запитую, у скільки ж обійшлося ендопротезування? Виявляється, виклав він за нього немало-небагато — близько сотні тисяч гривень, у які ввійшли вартість самого ендопротеза, семиденне перебування у медзакладі, ліки, харчування, післяопераційний догляд.
— Віддав усе, що заощаджував останніми роками з дружиною з пенсії, чим діти допомогли, але важливо те, що тепер вже можу майже безболісно ходити, і лікар запевнив, що через місяць-два і про палицю забуду, — задоволено мовив товариш.
Відтак розповів, що коли готувався до операції, зібрав свої, батьківські ощадні книжки, на яких при Союзі було покладено понад п’ятдесят тисяч рублів, довідку про захворювання і пішов з цими документами у відділення Ощадбанку. Хоча був впевнений, що візит у цю державну установу буде марним, але все ж вирішив випробувати щастя і попросити на лікування хоча б частину кревно зароблених. Та сподівання, як і передбачав,
виявилися марними.

— З яким же трудом давалася кожна покладена на книжку копійка, особливо нашим батькам, які з ранку до ночі горбатилися на колгоспних полях, доглядали і продавали свиней, здавали за безцінь державі молоко, аби зароблене заощадити, як вони казали — на майбутнє для дітей та онуків, — із болем у серці пригадував чоловік. — Колись давно покійна матір, після чергових відвідин ощадкаси з трьома сотнями рублів за проданого кабанчика, мені сказала, що й у старій фуфайці віку доживе, а у тебе он дві доньки, настане час — їх вивчити потрібно, одружити, житлом забезпечити, а не дай Боже хтось захворіє…
Що міг відповісти співбесіднику? Лише додати, а скільки ще тисяч карбованців ми вклали у радянські часи в різні страховки дітей, скажімо до їхнього повноліття, від нещасних випадків тощо? І поспівчувати. Адже в подібній ситуації нині опинився не він один. Питання пори заощаджень є  дуже болючим для мільйонів громадян нашої держави. З різних офіційних джерел відомо, що станом на 01.01.1991 року, вони мали 84,3 мільярда рублів в Ощадбанку СРСР, приблизно за співвідношенням рубль-долар майже 100 мільярдів доларів. Хто винен у тому, де ділися ці заощадження?
Відомо, що після розпаду Радянського Союзу в грудні 1991 року була підписана Угода між колишніми союзними республіками, які мали право на певну частку активів і пасивів вже колишньої держави. Україна тоді отримала право на 16,37 відсотка ВВП у долі алмазного, золотовалютного фонду, цінних паперах та майна за кордоном, яке мав Радянський Союз. Але Росія не надала Україні повну інформацію щодо цих активів і пасивів. Та інформація, яку було надано, скоріше за все скидалася на дезінформацію, тобто по активах і пасивах Радянський Союз майже нічого не мав. І, виходячи саме із цієї неправдивої інформації, у 1994 році було підписано урядом України так званий нульовий варіант або відмова від того, що мало належати Україні. Проте Верховна Рада України у 1997 році не ратифікувала цю угоду.
І ще зішлюсь на офіціоз: у січні 1997 року було прийнято зміни до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», додавши до переліку вкладів, що підлягають компенсації, страхові внески, а також державні цінні папери. У зв’язку з цим Ощадбанк розробив Положення про порядок проведення компенсації на грошові заощадження громадян, поміщені у цінні папери, яке затверджено рішенням правління Ощадбанку 25 березня 1997 року.
Відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та «Про державний бюджет України на 2007 рік», Кабінет Міністрів ухвалив відповідну постанову  про виплату в 2007 році громадянам компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадбанку СРСР, у тому числі викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року на автомобілі.
Голова правління ВАТ «Ощадбанк» 12.03.2007 року затвердив і погодив з Мінфіном «Порядок здійснення у 2007 році установами ВАТ «Державний ощадний банк України» виплат громадянам компенсації по грошових заощадженнях, поміщених в облігації державної цільової безпроцентної позики 1990 року», зокрема пунктом 4.2 передбачено, що виплата компенсації здійснюється в повній сумі проіндексованого номіналу.
 Питання повернення заощаджень громадян часів СРСР тривалий час було і нині залишається непростим. За ці роки їх індексували, частково виплатили по 1000 гривень і неодноразово використовували як передвиборну обіцянку повернути. Скажімо, свого часу великі сподівання українці покладали на обіцянку Юлії Тимошенко, яка сказала, що протягом двох років буде повернуто заощадження спочатку 50 відсотків в 2008 році, а потім 50 відсотків в 2009 році. Проте вийшло, як у тій приказці, коли пан пообіцяв кожуха дати…
Власне, тема повернення вкладів колишнього Радянського Союзу постійно використовувалася у період передвиборних кампаній чи не усіма політичниим партіями для свого популізму. Скажемо прямо, то була цинічна політика стосовно болючої суспільної проблеми. Прикро, але не гребували нею і колишні президенти. Так, на виборах — 2004 повернення втрачених заощаджень було одним із пунктів виборчої кампанії кандидата Віктора Ющенка. У грудні 2009 року на конференції «Союзу захисту прав вкладників» Віктор Янукович і Микола Азаров пообіцяли в разі обрання Віктора Федоровича главою держави щорічно виділяти з держбюджету по 10 мільярдів гривень на повернення вкладів. Однак уряд не виділяв на вказані цілі жодної гривні.
До честі нинішнього гаранта Конституції, його «слуг народу», не пам’ятаю, щоб були з їхнього боку на цей рахунок якісь передвиборні обітниці.
 Разом з тим, без сумніву, було б ще більшою честю як для діючого президента, усіх народних обранців знову звернути увагу на заморожені заощадження, які з кожним роком втрачають свою купівельну спроможність та знецінюються. І не популістським словом, а реальним ділом врешті-решт розв’язати цю проблему. Потрібно знайти механізм віддати мільйонам вкладникам, їхнім дітям чи онукам гроші на лікування, оплату комунальних, на навчання, які були в них вкрадені «старшим братом» й неспроможністю одразу після розпаду Союзу тодішніми керівниками держави відстояти і забрати своє, тобто наше з вами.
 Хтось може заперечити, що не на часі ворушити це питання, коштів і так наразі не вистачає, скажімо, на бюджетників, на доплату лікарям, на боротьбу з коронавірусом, на підвищення пенсій тощо. Тоді запитаємо: а де взялися гроші на підвищення вдвічі у грудні зарплати помічникам народних депутатів, яких у рази більше, ніж самих депутатів?
Як вижити сьогодні на «мінімалку» пенсіонеру — заплатити за комуналку, купити ліки, хоч якісь продукти, ціни на які ростуть чи не щомісяця як на дріжджах? І це тоді, коли більшість із них мають немалі заощадження ще з часів Союзу, які б їм нині знадобилися, допомогли вижити в такий скрутний час.
 Нещодавно ми обрали депутатів до місцевих рад, у тому числі й до обласної. Можливо б, саме їм ініціювати перед Верховною Радою України питання повернення до розгляду надважливої програми щодо відшкодування нашим співвітчизникам їхніх заощаджень, провести відповідні консультації з фахівцями, внести конкретні пропозиції до Парламенту та Уряду країни стосовно джерел та механізму для їх відшкодування.