Хтозна, як складалися старі-престарі казки, але те, що наділені вони передбаченнями і якоюсь віщунською силою — правда. Ось хоча б простенька казочка про Машу і трьох ведмедів. Пригадайте, приходять клишоногі додому, а за їхнім столом вже хтось пообідав, ба, навіть більше — у ліжку хтось спить. А ось вам і реалістична історія. Одного дня жителі села Щурівці на Ізяславщині, котрі випасають свою худобу аж під Клембівкою, за 5-6 кілометрів від села, помітили кілки. Хто позабивав і з якою ціллю, тоді не надто переймалися. Що може статися із їхнім пасовищем, коли ще років десять тому при розпаюванні земель колишнього колгоспного-селянського підприємства «Правда» жителі на зборах вирішили зменшити пайовий фонд і саме ці землі передати у спільне використання — під випас худоби?
Скільки разів по тому говорили між собою, що Бог напоумив їх зробити правильне рішення. Держава кинула селян на виживання, роботи немає, все, що надбають своїм горбом і порепаними руками, — стає порятунком практично для кожної сім’ї. Раніше котрась із молодших господинь могла зібрати кілька слоїків молока, сметани — та й в Ізяслав на базар. Це — продати, а дітям бодай щось з одежини придбати чи щось зі шкільного приладдя. Бо ж у райцентрі літр молока — 13 гривень, а у Щурівцях віддають заготівельникам по 2 гривні 40 копійок. Нещодавно, правда, надбавили 10 копійок. Але тепер дорога до містечка «перекрита» — автобуси не ходять, не вигідно, кажуть перевізники, їздити розбитими дорогами, при дорогому пальному. У збиток собі вони працювати, звісно, не будуть. У збиток собі роками працюють лише селяни, практично задурно віддаючи вирощене, вигодуване, не отримуючи за це ні дотацій, ні компенсацій, та ще й позбавлені благ цивілізації і т. д. Та, як не дивно, з такою ситуацією люди змирилися, до життєвих стресів звикли і вже з частинкою іронії очікують, чим «порадує» селянина новий день.
Та все ж коли у грудні минулого року на їхньому пасовищі загурчав трактор і став розорювати пасовище, зчинився неабиякий переполох.
— Хто, хто посмів посягнути на народне добро?! — мчить до районного відділу Держкомзему сільський голова Олександр Васильчук. Те, що ділянка зареєстрована, Світлана Більська, начальник відділу Держземагентства в Ізяславському районі, підтвердила, а на кого — не сказала. Тож сільський голова – відразу в районну прокуратуру. Рятуйте, мовляв, якщо не викриємо цей грабіж серед білого дня, люди не простять. І, треба віддати належне її фахівцям, клубок цілковитих загадок став потроху розплутуватися.
З’ясувалося, отже, що такий собі Олег Іванович Приходько, котрий проживає в Чемерівцях, в Ізяславському районі вирішив зайнятися фермерством. Придивився, як кажуть, до земельки у тутешніх селах та й звернувся з «чолобитною» у головне управління Держземагентства в Хмельницькій області за дозвільним указом. Послухали обласні чиновники, стражі всіх земель наших, і видали 27.05.2014 року за підписом першого заступника начальника Д. М. Ягодіна наказ, яким дозволено О. І. Приходьку розробляти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності. І не лише у Щурівцях, а й на території Радошівської, Ліщанської, Христівської, Ріпківської сільських рад. Світлану Іванівну Більську зобов’язували тим же наказом розглянути проект на предмет погодження, провести реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Не знаємо як у цих селах, а у Щурівцях про те, що з діда-прадіда пасовище можуть забрати з-під носа, і гадки не мали. Ніхто їх до відома не ставив, не радився і тим паче дозволу не питав. І ось уже 5 листопада 2014 року керівник цього управління Р. М. Лещишин підписує наказ про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельних ділянок громадянину Приходьку Олегу Івановичу для ведення фермерського господарства на території п’яти сільрад Ізяславського району (за межами населених пунктів) загальною площею 123,63 гектара. На пасовищі у Щурівцях фермеру відвели 26,6 гектара. І чомусь не взяли до уваги, що фермер — «липовий». Адже О. І. Приходько не надав до заяви документи, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві як і про здобуту ним освіту в аграрному навчальному закладі, що передбачено Законом. Ані сільськогосподарська техніка, ані виробничі, складські приміщення за ним не зареєстровані, що теж, до речі, є вимогою законодавчих актів. Окрім того, вести своє господарство фермер збирався на 9-ти земельних ділянках у п’яти сільських радах, що прямо суперечить статті 7 Закону «Про фермерське господарство». І ще не все: з 22 гектарів, наданих для ведення сільського господарства на території Радошівської сільської ради, 20 — вже заліснені.
Чому не враховані земельниками ці та інші важливі моменти, щуровецькі селяни сподіваються дізнатися в суді.
— Хтось же має заступитися за обдурених людей, — каже Ельвіра Василівна Франчук. — Інакше з коровами підемо попід владні кабінети. Бо ніхто, крім наших корівок, не дає нам можливості заробити на хліб.
— В Ельвіри Василівни і у мене, — додає Галина Василівна Світлична, — сини в АТО. Взагалі вісім хлопців з села нині дивляться в очі смерті. Як подумаю, що вони там життям ризикують, а тут нашу землю дерибанять, щоб нажитися, — серце рветься. Коли ж ці беззаконня скінчаться? Коли людей перестануть тримати за дурнів? Коли вже закони почнуть писатися не в обхід людей, а для допомоги злиденним селянам?
— Несправедливо, щоб при виділенні землі за ме-жами села громаду до відома не ставити. Для «липких» рук — таке законодавче рішення — мрія, що вже збулася. І що цікаво забирають найкращі ділянки, — каже сільський голова. — Ось, до прикладу, в нашій сільській раді 56 гектарів земель запасу. Могли б їх віддати в оренду, але там добре треба попрацювати, немало коштів вкласти, щоб були хороші врожаї.
— Колись ми поспішали до телевізорів дивитися фільм про сицилійську мафію. Тоді й не знали, що матимемо свою, — чи то жартома, чи то всерйоз кинув у натовп, що заповнив приміщення сільської ради Георгій Данилович Горох, колишній економіст колгоспу. І чомусь цей серйозний жарт (назвемо так) того дня не виходив із голови. Навіть тоді, коли Світлана Іванівна Більська розтлумачувала законодавчі акти, за якими будь-який громадянин і Рівного, і Хуста, і Львова (то й, звісно ж, Хмельниччини) може отримати в користування вільну земельну ділянку, де йому заманеться.
Щодо букви закону — це й справді серйозно. А щодо «будь-хто і де забажає», більше схоже на жарт...
Gismeteo 
