— Як ви, Максиме? Як діти, Валя, батьки? Усі живі-здорові? — звично-буденно запитую знайомого, з родиною якого ми дружимо вже понад два десятки літ. Почувши “нормально”, тут же цікавлюся найголовнішим:
— Тебе ще не викликали до війсккомату?
— Та, начебто, є така негласна вказівка — бізнес поки не чіпати. Бо ж хто наповнюватиме бюджет, — “по-секрету” ділиться зі мною Максим.
Утім його, напевно, й так до війська не призвали б, адже ще за радянських часів не взяли до армії за станом здоров’я. Та, незважаючи на такі реалії, у мене не повернеться язик дорікнути чоловікові за те, що, мовляв, ухиляється від війни, не боронить наш край разом з іншими мужніми захисниками. Бо добре знаю, скільки вже і коштів, і різноманітної амуніції, одягу, ліків та інших речей передав цей підприємець на передову.
— Віриш, інколи навіть Валі не кажу. Ніяковію лише перед старшою, яка так хотіла навчатися за кордоном, а я відмовив, бо на це поки немає грошей, — з сумом продовжує Максим. — Але я не можу, як дехто каже, “попуститися”. Не можу втікти до тієї ж Польщі, куди вже подалося кілька знайомих. Ні, поки цю бійню не зупинимо, поки наші хлопці (а там і мої друзі воюють) не повернуться додому, я нікуди звідси не поїду. Бодай чимось та підсоблю.
— А як, до речі, твій бізнес? — цікавлюся, знаючи, як “пресували” його за часів Януковича. Авжеж, до тих, хто “сховався у тінь” і тихцем віддавав покровителям частку, не навідувалися. А тиких, як Максим, котрі намагалися працювати чесно та прозоро, ані на день не залишали у спокої — перевірка за перевіркою, як за свяченою водою ходили. Він огризався як міг. Вже давно збагнув, що аби не “прогоріти” одразу з усім, слід мати кілька різнопрофільних справ. Досвід та підприємливість дозволили не лише їх започаткувати, а й доволі успішно розвивати. І якби ще “не допомагали” оті “стражі порядку”, то, можли-
во, невдовзі став би крупним бізнесменом. А так довелося взяти у штат професійного юриста, бо самотужки доводити свою правоту по судах було вже несила.
— Хоч трішки легше стало при новій-то вже владі? — уточнюю запитання.
У відповідь Максим лише саркастично посміхається і пропонує познайомити його з таким “ощасливленим”. А потім ще довго розповідає, чому життя бізнесу погіршується. Зауважу, до речі, що до схожих висновків доходять не лише дрібні та середні підприємці — “стогне” від горе-змін і крупний бізнес. Нарікають передусім на те, що не лише війна та об’єктивні економічні обставини призвели до такої ситуації.
Останнім часом ми помічаємо вкрай небезпечну тенденцію: уряд намагається по максимуму “вичавити” з підприємців і працюючих підприємств та зекономити на соціальних видатках. Певно, забуваючи, що зменшення соціальних стандартів веде не тільки до зубожіння населення, але й до згортання активності бізнесу.
“Чавлять”, прикриваючись “благими намірами”. Мовляв, податки скорочено. Так, скорочено. Всього чотири. Незначних. Решта об’єднали з іншими. Плюс з’явилася ціла низка нових. І в кінцевому результаті податковий тиск навпаки — посилився.
Нововведення “зарегулювали” так, що тепер і чорт голову там зламає, а бухгалтери підприємств взагалі божеволіють. І головне, спитати навіть ні у кого, бо зміни до Бюджету та інших законів приймають, а механізми для їх втілення не розробляють та не доводять до відома.
Надважким ударом для бізнесу, а заодно і для усіх пересічних українців, виявилися чиїсь “ігрища” на валютному ринку (про те, що на останньому обвалі гривні хтось добряче нагрів руки, не говорить хіба лінивий). А для тих підприємств, що залежать від критичного імпорту (тобто, товарів, що в Україні не виробляють і купують лише за валюту), такий експеримент може взагалі виявитися смертельним. Візьмімо хоча б нашу редакцію. Хоч наше видання є комунальним, та перебуваємо на самоокупності вже більше двадцяти років. Виробляємо продукт — газету, реалізуємо її (основний дохід отримуємо від передплати та, маючи пристойний тираж, від реклами), а потім розподіляємо свій бюджет на заробітну плату, друк і доставку газети. У собівартості нашого “товару” величезну частку займають папір та друкарські послуги. І перший, і витратні матеріали для другого ввозяться з-за кордону, відтак напряму пов’язані з курсом долара. Він підстрибнув до небес, і вартість, скажімо, імпортованого паперу тут же сягнула небачено-загрозливих висот — щонайменше
20 тисяч гривень(!) за тонну. Це може повністю знищити цілу газетну галузь країни. Бо, ясна річ, закладені у передплатну ціну доходи тепер аж ніяк не покриють витрати на випуск навіть нашої, донині доволі успішної, газети. Що й казати про менш тиражні: лише на Хмельниччині припинили своє існування три обласні видання, у західному регіоні десять обласних газет вже наказали довго жити, інші або скорочують обсяги чи періодичність виходу...
Взагалі, нині будь-який малий або середній бізнес, який пов’язаний з ввізною продукцією, став абсолютно невигідним. А, як стверджує статистика, зараз в Україні лише торгують імпортом у роздріб або дрібнооптовими партіями близько третини підприємців. Усі вони сьогодні опинилися на межі виживання. Чимало з них змушені продати свої складські приміщення, закрити торгові точки і, у кращому випадку, чекати стабілізації ситуації. А дехто, як казав мій співрозмовник, вже згорнув бізнесову діяльність у рідній країні та перебрався за її межі. Чергову хвилю еміграції спостерігаємо останнім часом із західних областей. На жаль, передусім активні та підприємливі люди, остаточно розчарувавшись вже у новій владі та переконавшись у її неспроможності (а скоріше — і небажанні) проводити реформи, полишають Батьківщину.
Ще прикріше за крупних виробників, на яких по суті тримається економічний потенціал України. Левова частка їх, а серед таких багато підприємств і Хмельниччини, працюють на обладнанні, комплектуюючих, зрештою, енергоносіях, що надходять з-за кордону. Над усіма ними сьогодні повис Дамоклів меч.
Це при тому, що український бізнес у цьому році і так постав перед величезними викликами, спричиненими війною, економічною кризою, соціальним напруженням, складністю політичної ситуації. Позиції вітчизняних компаній перебувають під великим тиском з боку політичних та військово-політичних ризиків, фінансової нестабільності, коливань цін на світових ринках, регуляторної невпевненості тощо...
Так і живемо. Бізнес, наповнючи бюджет та зорганізувавши потужний волонтерський рух, допомагає виграти війну, натомість влада влаштувала війну йому (принаймні, складається саме таке враження). Але хто кого — тут не вийде. Бо у цій боротьбі ми можемо остаточно загубити країну.
Якщо вже негайно не буде продемонстрована (у діях, а не на словах!) політична готовність до рішучого скорочення рівня регуляцій, спрощення підприємницької діяльності, докорінного реформування податкової системи, не знизиться суттєво податковий тягар, а головне — не запрацюють антикорупційні механізми — нас може очікувати економічний колапс. Зупиниться бізнес, не наповнюватиметься бюджет, не фінансуватимуться ні соціальні програми, ні армія... Боже, упаси від такого сценарію.
Gismeteo 
