З 1 липня 2021 року скасовано мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, окрім земель державної власності. Відтепер фізична особа (обов‘язково громадянин Ураїни!) може купити в одні руки не більше 100 гектарів землі. З 2024 року придбати землю зможуть юридичні особи, але не більше 10 тисяч гектарів кожна. Орендарі, які нині винаймають паї у селян, мають перважно право на викуп.
В Україні з 1 липня у Держгеокадастрі зареєструвалося понад 3 тисячі нотаріусів — для укладання угод купівлі-продажу землі. Зареєстровано уже понад 500 земельних угод. Загальна площа цих земель складає майже 600 гектарів.
А що, власне, думають жителі Хмельниччини про ринок, на який виставляється наше найбільше багатство — земля?
Микола ПЛІНСЬКИЙ, керівник фермерського господарства (с. Адамівка, Віньковеччина):
– Я – за чесний і справедливий ринок землі. Ми всі повинні бути пильними, щоб держава не пішла з молотка.
Наше господарство обробляє 3 тисячі гектарів землі. Ми даємо людям роботу біля землі – 60 робочих місць забезпечуємо. Дбаємо про інфраструктуру. Розумієте, село живе! Тому власникам паїв треба дуже добре думати, вирішуючи, кому продавати свої гектари. Звичайно, це воля кожної людини. Але хочу зауважити, що великі агрохолдинги, придбавши у людей паї, не стануть автоматично дбати про село. Вони можуть у нього навіть не заїжджати. Просто працювати за вахтовим методом. Приїхали – посіяли (підживили, зібрали врожай) – поїхали. І ось тоді пропаде село.
Тому не рекомендую людям продавати свої паї. І не тому, що вони в мене в оренді (я їх, до речі, теж можу викупити). Найкраще, щоб вони ще залишалися в їхній власності, бо викуплять у них, приміром, по тисячі доларів за гектар, а через кілька років перепродуватимуть по 5 чи 10 тисяч. Я теж маю паї і, наголошую не збираюся їх продавати.
Земля повинна продаватися лише громадянам України. Бо вона наше найбільше багатство.
Анатолій ОЛІЙНИК, голова Новоушицької територіальної громади:
— У мене негативне ставлення до ринку землі, який почав діяти з 1 липня. Продаж землі може принести користь лише тоді, коли цей ринок буде справжнім.
Ми ж уже подібне проходили. Ще у 90-х роках минулого століття українські села довели до зубожіння, скупили у людей так звані ваучери за копійки. У підсумку багатії збагатилися, а бідні стали ще біднішими.
Дуже жаль, але люди швидко розпродадуть свої гектари. Хоч і прогнозують, що це станеться не скоро, що власники вичікуватимуть. Я ж, як колишній аграрій, скажу, що продадуть відразу: 70 відсотків точно не чекатиме.
А хто нині готовий придбати землю? Я? Ви? Простий фермер землі не купить, бо нема за що. Тому потрібен підготовчий період для організації справжнього цивілізованого ринку землі. Хто може, нехай купить 10 гектарів, хто заможніший — нехай 100. У нас же вийде так, що землю скуплять найбагатші, а бідніші залишаться ні з чим.
Микола ПРУДИВУС, приватний підприємець, вирощує лікарські рослини (смт Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району):
— Особисто я ставлюся до можливості продати чи купити землю позитивно. Так, ринок землі повинен діяти у нашій державі. Але чи готові ми до нього? Безперечно, великий позитив у тому, що фізична особа може придбати 100 гектарів землі. Але питання: чи має на це гроші більшість наших фермерів? Кажуть, що кредит можна взяти під заставу цієї ж землі. Але як, якщо вона ще не твоя? Тому тут багато питань, і їх усі необхідно врегулювати.
Маю критичні зауваження. Негативно ставлюся до того, що з 2024 року юридична особа може купити аж 10 тисяч гектарів землі. Чи не краще, щоб ці гектари придбала держава, створивши Державний банк землі? А потім, приміром, здавала цю землю фермерам у довгострокову оренду, і гроші надходили б до державного бюджету?
Ще маю зауваження відносно паїв. До прикладу, орендар не буде купувати у певного власника його пай. Але у той же час сам власник не зможе продати свою землю. Тоді вона продаватиметься разом з паями інших власників, приміром. І тоді якраз і буде диктуватися ціна покупцями, а не продавцями.
Взагалі, земля в Україні ще не має справжньої вартісної оцінки. І щороку вартість землі, як обіцяють наші урядовці, буде зростати.
Мені не подобається, коли, агітуючи за продаж землі, окремі політики порівнюють це з продажем будинку чи автомобіля. Не треба спрощувати. Земля — це неоціненне багатство. І її ти потім, як хату, не побудуєш заново.
Сергій КОГУТ, голова Солобковецької територіальної громади:
— Ринок землі, безперечно, потрібен. Але ринок повинен бути впорядкованим. Тому, на мою думку, ринок цей повинен діяти винятково через Державний земельний банк.
Окрім того, необхідно обмежити кількість землі, яку буде дозволено продавати юридичним особам, до 100 гектарів, а не до 10 тисяч, як це передбачено з 2024 року. Тоді села отримають справжніх господарів, які будуть зацікавлені у їхньому розвитку. Бо ж власники 10 тисяч гектарів можуть до села навіть не зазирати…
Звичайно ж, я проти того, щоб нашу українську землю скуповували іноземні громадяни.
Якщо вже земля стає приватною власністю, то господар має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Маю на увазі власників паїв. Наскільки знаю, селяни поки що не поспішатимуть продавати свої гектари.
Марія ВАЛЬЧУК, 85-річна пенсіонерка (Білогірщина):
— Я, звичайно, стара вже, але радію з того, що мої діти зможуть продати мій пай. Нехай там його всього два гектари, але вже копійка їм буде. Бо живуть вони у місті, до села ніхто не повернеться. Тому добре, що землю можна буде продати.
Василь ВАСЬКЕВИЧ, власник паю (м. Хмельницький):
— Два паї (4 гектари) дісталися нам із братом у спадщину. Нині вони в оренді. І мене це влаштовує. Не хочу свою землю продавати. Бо розкуплять її багатії, яким доля села байдужа, та й по всьому. Тоді точно ніхто не буде зацікавлений у тому, аби село ще продовжувало жити. Землю продамо, і залишимося без нічого.
Ну ось, процес, як кажуть, пішов. Чи буде русло правильним? Чи не схибимо, чи не залишимося безземельними у рідній державі?
Сумніви точать і точать. Бо, коли чую, як урядовці підраховують майбутні надходження до державного бюджету від купівлі-продажу землі, стає чомусь тривожно. Мені це нагадує ситуацію, коли сім’я, аби врятуватися від голоду, продає корову. Якось так. І не звинувачуйте мене в зашкарублості й консервативності. Може, і думки від того, що не почуваєшся в нашій державі по-справжньому захищеним?