Стверджують, що випускників шкіл можуть порівняти хіба що з казковим богатирем, який у задумі стоїть на перехресті, обираючи куди ж то прямувати: наліво — коня втратиш, направо — сам загубишся, прямо — назад не вернешся. Вчорашнім школярам, безсумнівно, лягають десятки, а то й сотні доріг і від того, яку вибереш, — твоя доля, щастя й талан залежать.

Для відомого нині господарника, майстра справ лісових, директора Ярмолинецького спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Агроліс» М. А. Огородніка, який повернувся після армійської служби в рідну Соколівку, такої проблеми не було. Адже неабиякий вплив на хлопця мали його дядьки — рідні брати матері Ольги — Олександр, який понад півстоліття плекав деревця у Ярмолинецькому лісгоспі, та Степан, котрий трудився тут же 35 років. Микола Антонович, пригадує, якби не вони, хто його знає, який промисел обрав би. А так одна любов тобі на все життя.
Уже згодом і сам Микола Огороднік теж поміг визначитися в житті своєму молодшому брату Петру, який дослужився до посади начальника виробничої дільниці Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень, і в цій галузі трудиться ось-ось уже 40 років. Його ж насадження тягнуться вздовж залізниці від Гречан до Кельменець на двісті десять кілометрів, а це 800 гектарів лісосмуг.

Так ось, сам Микола Антонович не приховує, якби не став плекати ліси, то став би чоловіком військовим. Маючи неабиякі таланти і феноменальну пам’ять, отримав запрошення навчатися у військовому інституті, адже, приміром, зі 100 слів, продиктованих йому, міг одразу ж повторити 80. Проте справа родинна взяла гору. Після закінчення Березнівського лісотехнічного технікуму повернувся дипломованим спеціалістом, обіймаючи посаду техніка-лісовода в Ярмолинецькому колгоспі імені Мічуріна. Його місцева контора нагадувала убогу хатинку при дорозі. Тож саме за ініціативи молодого спеціаліста почали зводити з фундаменту сучасну адміністративну будівлю. Після ліквідації колгоспу вона і служить СЛП «Агроліс». Тоді ж було власністю Ярмолинецької районної ради, нині, після завершення децентралізації, володіння М. А. Огородніка розкинулися на 3027 гектарах на територіях Ярмолинецької, Солобковецької та Розсошанської територіальних громад.
Це вже сьогодні директор і його підприємство — в усіх на виду й пожинає лаври успішної фірми. Десять років тому прийняв М. А. Огороднік її із боргами 300 тисяч гривень зі сплати податків та зарплати. Себто дамокловим мечем висів над керівником той спадок. Лише можна здогадуватися, яких зусиль доклали він та його команда, щоб, приміром, у минулому 2020 році чистий прибуток склав 552 тисячі гривень. Тоді Ярмолинецький «Агроліс» виборов перше місце, як найкраще, найрентабельніше підприємство держави серед інших у цій системі.
Непогано йдуть справи й сьогодні, бо на рахунку вже є 220 тисяч гривень чистого доходу.
— Працюємо так, щоб зиск був не менший, ніж торік, — дивиться у майбутнє директор, — а з таким колективом-професіоналом це цілком реально.
Команда Миколи Огородніка, яку підбирав й плекав особисто, а це 22 штатних працівники, постійно в пошуку, постійно в русі. Він відзначає кращих: лісничого А. В. Турлая, головного бухгалтера Л. І. Гудзь, юриста Я. С. Кутковську, техніка-лісовода Я. В. Очкура. Словом, про кожного, кого назвав і кого не назвав, є в нього слово вдячності.
У свою чергу А. В. Турлай пригадує, як усі командою вирішили на 60-річний ювілей шефа зробити йому воістину царський дарунок: висадити 60 тисяч саджанців дуба.
Загалом же для оновлення лісових насаджень лише попереднього року висаджено 44 тисячі його деревець. Ще провели заготівлю з-під пологу лісу деревець клена гостролистого чотири тисячі штук і провели догляд за лісовими культурами на 67-гектарній площі.
Розповідають бувальщину, коли помирав великий завойовник цар Олександр  Македонський, то звелів виготовити йому прозору труну і руки скласти на грудях так, щоб усі з усюд їх бачили.
— Навіщо це вам, царю? — здивувалися придворні.
— А затим, щоб усі уздріли, що, йдучи у світ інший, я не беру із собою нічого.
Це до того, що підприємство М. А. Огородніка займається і благодійністю. Так ось 11 сім’ям із Ярмолинеччини, які втратили своїх годувальників у російсько-українській війні, надається безоплатно паливо, ще 75 сім’ям учасників ООС також доставили дрова. Усього на благодійництво підприємство витратило вже понад 100 тисяч гривень. Взяли лісівники шефство, опалюючи оселі двом інвалідам першої групи. Всі ці благородні справи Микола Антонович вважає буденними і каже, що ще жоден заможний і успішний не став бідним через своє спонсорство. Як тут не погодитися.
З дружиною Леонідою, керівником Ярмолинецького відділу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, виховали сина Володимира, який є успішним підприємцем. Одна для усієї родини Огородніків, квіточка та любе сонечко, онучка Єва. Її народження Микола Антонович вважає дарунком Божим, бо з’явилося дитя на світ саме у свято — День працівників лісу. Тож адресує нині М. А. Огороднік своїй команді, усім колегам глибоку повагу за те, що творять вони таку нелегку, але вкрай потрібну державі справу: дбають про цілющі легені нашої планети — безкрайній зелений океан лісів.