Телефонний дзвінок до редакції нашого постійного передплатника і дописувача Степана Семеновича Семенюка з села Кульчини, що на Красилівщині, добряче схвилював увесь колектив. Бо розповів Степан Семенович чим обертається для сільського населення запровадження пересувних поштових відділень та що насправді принесли людям такі новації.

–  Почну з того, що два попередні номери газети «Подільські вісті» я не отримав. Воно й не дивно, бо ж машина, яка привозить пош-
ту, не розвозить її по домівках, як це робила листоноша, а просто гамузом відвантажили в приміщенні старостату та й все. Кажуть, працівниця старостату, кому змогла, передала газети, а решта хтозна-де поділися, –  розповідає наш читач. – Вже згодом, коли до моїх воріт під’їхала поштова машина, щоб розпитати, де проживають окремі пенсіонери, аби доставити їм пенсію, я запитав про газету. Ви що, передплачуєте? – запитала мене жіночка. – І тоді дістала з багажника останній номер. Списку передплатників, зрозуміло, в неї не було.

Це — лише штрих, з тієї сумної (навіть страшної) картини, яку підсунуло київське керівництво Укрпошти сільським жителям. Хоч обіцяло гори щастя від нової реформи. Мовляв, машина під’їде під хату, привезуть товари першої необхідності, папери допоможуть оформити, пенсію виплатять, передплату оформлять. Словом, сервіс на колесах дістанеться найвіддаленішого куточка. Нарешті відчують люди справжню «благодать» від реформаторів.
    Може б, так і сталося, якби між ними та народом, для якого придумали ці благо-послуги не лежала глибока прірва. Якби не лише прибутки заполонили їхні мізки, а знайшлося місце для думки, що насправді відчуватимуть селяни від таких змін.
Сотні, тисячі листонош, по суті, були викинуті на вулицю. Це на них, працівниках із жалюгідною зарплатою (більшість отримували половину або й четвертину ставки), високе і, варто додати, надзвичайно багате, керівництво Укрпошти вирішило економити. З вивільненням досвідчених і відданих кадрів руйнується вся система, яку новітні менеджерські підходи ставлять догори дригом. У цьому якраз і пересвідчуються жителі сіл, яких торкнулася горе-реформа, названа вже антинародною. Чому? Слухаємо далі розповідь Степана Семеновича.
– Нам повідомили, що в Кульчини поштова машина приїжджатиме двічі на тиждень — у вівторок на дві години і п’ятницю — на три. Як за якихось дві-три години вдасться оформити платіжки на комунальні послуги, навіть не уявляємо. В селі одних лише пенсіонерів 290 осіб. Навіть половині з них доставити пенсію за дві години нереально. А ще ж пересувне відділення зобов’язують якісь товари продавати. Хіба будуть перейматися при цьому, що газети не залишили передплатникам? Чи буде хтось зацікавленим оформити передплату? Ні. Бо й без того працівниця, на яку звалили купу обов’язків, повинна крутитися, як супердзига.
Для пошти на колесах в Києві визначили чіткий маршрут. І знаєте, як проклали від нашого села Кульчини до села Дубище короткий шлях? Через польову дорогу. «Швидкісною трасою» ні пройти, ні проїхати. Це й справді, треба бути людиною з космосу, аби таке вигадати. Щоб реально дістатися до села Дубище, треба робити гак, «намотати» до тридцяти кілометрів.
Ми вже не раз чули, що ці машини часто ламаються, а якщо негода, то взагалі тижнями не приїжджають у села. За що таке покарання людям?
Староста села Людмила Янкович вже зверталася до Хмельницької дирекції
АТ «Укрпошта», щоб хоч якось вплинути на ситуацію. Вкрай необхідно залишати бодай одну листоношу. Хіба ж старики, інваліди, немічні додибають до машини, щоб оплатити за квитанцією чи отримати свою газету? Є ж такі, що взагалі не виходять на поріг дому. А листоноша завжди заходила до їхньої хати, і роз’яснить, і допоможе, наводила вона аргументи. Старості відповіли, що такі рішення йдуть з Києва.
То як нам достукатися до тих кабінетів, які обклалися мурами від людей, і наші проблеми їм до «ліхтаря»? — ставить питання наш читач.
Так, ніколи машини не замінять людського спілкування, ніколи не виявлять чуйність, милосердя. Тож і пошта на колесах у нинішніх умовах, швидше — наслідок викривленої уяви про реалії, а не допомога, якої так потребують люди.
Післямова: звертаємось до жителів тих населених пунктів, яких вже торкнулася ця антинародна реформа, з проханням повідомляти, як працюють у ваших селах пересувні відділення. Дуже надіємося, що думка величезної кількості людей, які вже потерпають від поштових новацій, дійде до голів із тверезим глуздом.