Коли ми завітали у ТОВ «Агрофірма імені В. Д. Слободяна», там панував ентузіазм. Попри пізню годину кипіла робота в полі, на фермі, двох токах, машинно-тракторному стані і в конторі.  Відчувалося, що люди наполегливо працюють на результат. Самого директора господарства Віктора Пелехацького довелося зачекати.  А потім під час розмови він  раз по раз відривався від неї, вирішуючи термінові питання і даючи розпорядження підлеглим. По всьому було видно, що цей енергійний, кремезної статури чоловік має неабиякий управлінський досвід.  А ще характер природженого лідера, який уміє долати перешкоди і боротися з труднощами.

І знову крик душі — черговий лист від селян Кривовільки Тефіпольського району. Знову люди розповідають про свою біду, якій ніхто не може зарадити. Чотири місяці вони кидаються в усі усюди, аби добитися справедливості й повернути важкою працею зароблені гроші. Та річ у тім, що «Перший Національний кооператив» пошив селян у дурні, не розрахувавшись за молоко. Борг за два місяці і 17 днів для кожної людини різний: для когось — це десять тисяч гривень, для декого — сягає навіть за тридцять тисяч.

Взимку на вулиці, зазвичай, холодно. А буває й удома не тепло. Коли не опалюють. Тобто, коли ти живеш у Шепетівці. Торік чвари між місцевою владою та оператором мереж – ТОВ «Шепетівка Енергоінвест» – призвели фактично до зриву опалювального сезону. Люди замерзали. За рік ситуація практично не змінилася: справа про повернення до комунальної власності труб та котелень продовжує грузнути в судах. Шепетівчани знову опинилися перед реальною загрозою мерзнути й цьогоріч. Саме тому ця тема була однією з головних на черговому засіданні колегії обласної державної адміністрації.

Всі люблять ліс, бо це — незбагненна краса, дивовижний рослинний і тваринний світ, чудове місце відпочинку, один з найбільших продуцентів кисню на планеті, екологічний щит від ерозії землі, повеней річок та від інших природних катаклізмів. Люблячи ліс, шануємо й тих, хто його садить, плекає, вберігає від пожеж, шкідників та хвороб.
  Напередодні Дня працівника лісу ми зустрілися з начальником обласного управління лісового та мисливського господарства,  керівником-новатором Петром Пешком і попросили розповісти про досягнення й проблеми вартових зелених шат.

Рішення про поступову відмову від аналогового телебачення та перехід на цифрове прийняте ще в 2006 році в Женеві. «Регіональну угоду, яка стосується планування цифрової наземної радіомовної служби…» підписали десь сотня країн, починаючи (якщо йти за переліком, вказаним у документі) з Республіки Албанії, закінчуючи Республікою Зімбабве. У тому ж році на «цифру» перейшли Люксембург і Нідерланди. Для них все просто: Люксембургу, мабуть вистачило поставити один передавач — вся держава покрита сигналом. Та й Голландії не так складно: території становить лише дві Хмельниччини, причому одна п’ята — це вода. Десяток-другий станції — «цифра» є в кожному домі. Більшим країнам — це більш клопітне завдання. Але за десять років всі держави на захід від України відмовилися від аналогового телебачення. А ще, до прикладу, США — 2009 рік, Австралія та Японія — 2011, Китай — 2016-й. Навіть Білорусь вже три роки живе в сучасному телесвіті. Україна, як то часто буває, десь заблукала на периферії процесу.
«Регіональна угода…», яку ми затвердили в серпні 2010 року, передбачала перехідний період до 17 червня 2015. Який нині рік? А ми все переходили та готувалися весь цей час. Причому готовність видається сумнівною. Аналізу можливостей веж покрити всю територію України не здійснено. Наявність «білих плям» на карті — територій без сигналу — не вивчена. Зараз, вже після запуску цифрового мовлення, все це «з коліс» виправлятиметься. Бо ще чекати та відтягувати запровадження цифри було навіть не солідно. Й так спізнилися й відстали. Отже, наразі ми зажили з новим телебаченням, а докладніше розповісти про нього погодилася представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Хмельницькій області Олена ГАВІНСЬКА.