Вже не вперше на шпальтах «Подільських вістей» «листуються» підполковник у відставці Є. Лепьохін та посадовці Старокостянтинова. Шановного ветерана турбують комунальні проблеми міста; чомусь особливо не дає йому спокою план будівництва олійного заводу. Хоча, здавалося б, сучасне виробництво – це робочі місця, надходження до бюджету, можливість втримати людей у місті, аби вони не віялися світами в пошуках «довгої гривні». Цього разу свій лист наш дописувач розпочав із іншої проблеми:

Цю просту прадавню істину, що тримає з покоління в покоління хліборобський рід, Микола Григорович Байчак родом із села Ясенівка, що на Ярмолинеччині, без перебільшення всотав ще з молоком матері. Зізнається, хоч як не просто доводилося виживати родині, в якій без батька підростало четверо дітей, не голодували ніколи. Кожного мати змалечку привчала до совісної праці на своїй землі, обирати й торувати власний життєвий шлях. Вони добре збагнули цю мудру науку і тепер передають її уже своїм нащадкам.

З 1 липня 2018 року  в Україні зріс прожитковий мінімум. Відтепер він становить 1777 гривень на одну особу в розрахунку на місяць (був 1700). Для дітей віком до шести років — 1559 гривень (більше на 67 гривень). Для дітей від 6 до 18 років — 1944 гривні (плюс 84 гривні).

Аби розповісти про історію та сьогодення легендарного без перебільшення Полонського СТОВ «Агрофірма «Маяк» та його відданих людей, не вистачило б, мабуть, і всіх шпальт нашої газети. Воно воістину заслуговує на створення документальних проектів будь-якого формату, що запросто могли б послугувати скарбницею безцінного досвіду для усіх, хто щиро прагне працювати на рідній землі. Ключова постать — багаторічний незмінний керівник товариства, кандидат сільськогосподарських наук, депутат чотирьох попередніх скликань обласної ради, а нині районної від Аграрної партії України Володимир Леонідович МАРЧЕНКО.

Теорія, що українці походять від аріїв, має достатньо прихильників. Щоправда, аргументи адептів цієї версії нашого родоводу здебільшого містично-міфологічні. Однак днями почув неспростовний доказ теорії: українці продовжують тримати корів! Незважаючи на повну збитковість, за твердженням людей, цієї справи, подоляни порають худобу, як і в прадавні часи. Для наших громадян вона, мабуть, є сакральною, як і для інших нащадків аріїв — індійців. Святість корови та необхідність її тримання в господарстві, всупереч усім розмовам про тяжку працю та невигідність її тримання, доводять і цифри. Наразі в господарствах населення є 107 тисяч корів, а падіння кількості за рік становить лише піввідсотка, повідомили в головному управлінні статистики у Хмельницькій області. Уявляєте, понад сто тисяч корів ще є в наших селян! Це вчетверо перевищує поголів’я в агроформуваннях. Інакше як обрядовим характером цієї тварини й важко пояснити, бо скаржаться люди на неї, але ж хочуть мати у хліві. Бо, по-перше, річні надої від домашньої корови у півтора раза менші, ніж у сільгосппідприємствах: чотири тонни проти шести відповідно, за даними статистики. По-друге, купують молоко в селян за значно нижчою ціною, ніж на фермах.