Якщо поглянути на законодавство, то Україна вкрай соціально спрямована держава. Влада наплодила за роки незалежності пільговиків стільки, що за цим показником ми, мабуть, попереду всієї планети. Майже половина населення, якщо враховувати пенсіонерів, користується якимись преференціями. Навіть найбільш соціалістичні (в гарному розумінні цього слова) країни Скандинавії повинні нам заздрити — пільговиків у нас аж за край. З цієї точки зору в Україні — вже соціалізм. А поглянути з іншої — через гаманець, то вже комунізм наближається: бо грошей катма, як і обіцяли більшовики.
І в людей, пограбованих тарифами, коштів бракує, і в держбюджеті, обтяженому соціальними виплатами, не вистачає. То й влада вирішила монетизувати пільги. Ні, справа це правильна, бо, до прикладу, міський пенсіонер хоч щодня може користуватися правом на безкоштовний проїзд. А що сільський? Як сказала колись одна бабця з Ізяславщини, я того тролейбуса лише у телевізорі бачила. Про те, що користуватися ним, — немає й мови. Тому роздати гроші всім, незалежно від місця проживання, — річ справедлива. Але чому цей тягар мають нести місцеві бюджети? Держава вигадала пільги — має їх фінансувати. Як казали колись у дитинстві особливо талановитим форвардам, який забамбурював м’яча повз ворота у кущі: «автор — за твором».

Той день чомусь видався багатим на разюче контрастні враження. Шкода, що з оцими болючими контрастами нам, українцям, доводиться стикатися дедалі частіше. Але хіба може бути в нас по-іншому? Риторичне запитання. Проте – маємо те, що маємо.

Реформи в освітянській і медичній сферах дехто вважає геноцидом нації. Не буду сперечатися — не фахівець у цих питаннях. Але «зелений тариф» упевнено можу назвати «геноцидом» енергетики, взагалі знищенням промисловості та економіки України. Торік наша енергетична галузь спрацювала практично із нульовим приростом — вироблено 155 мільярдів кіловат-годин електроенергії, що відповідає показникам позаминулого року. Впевнений приріст на двадцять відсотків продемонструвала саме «зелена енергетика», досягши показників 1,9 мільярда кіловат-годин. А тепер поглянемо на тариф, який наша «мудра» центральна влада встановила для електростанцій на відновлювальних джерелах — 4,44 гривні за кіловат-годину в лютому, за даними держпідприємства «Енергоринок». Тобто за забави олігархів із вітроустановками, сонячними панелями тощо ми переклали їм до кишені торік понад вісім мільярдів гривень! Це багато чи мало? А порівняйте, наприклад, із фінансуванням, закладеним у Держбюджет-2018, на придбання медикаментів та лікарського харчування — 5,9 мільярда. Може, дійсно у нас геноцид у сфері охорони здоров’я і відбувається?..

До редакції газети «Подільські вісті» надійшов лист із  села Кременчуки Красилівського району. в ньому селяни (М. І. Андрощук, З. І. Данилюк, О. П. Болкун, М. М. Гиляка, О. П. Скоропадська, Ф. І. Макарук та інші) розповідають про те, як їх ошукали та не розрахувалися за здане ними молоко.
Звісно, наші люди звикли довіряти одне одному, тож відповідних письмових угод на цю оборудку в них немає. Є лише усна домовленість. А відтак, вони шукають заготовача молока вже кілька років (до речі, його телефон «поза зоною»).

 

Відбулася прес-конференція в. о. генерального директора ПАТ «Хмельницькобленерго» Олега Козачука, у якій, окрім журналістів провідних засобів масової інформації, взяли участь і представники громадських організацій. Тому звичний формат прес-конференції розширився і переріс у спілкування на актуальні теми сьогодення, які іноді виходили далеко за межі посадових обов’язків Олега Івановича. Отож він висловлювався не лише як керівник енергетичної компанії, а й як громадський діяч і просто не байдужий громадянин держави.