Таки справді Віньковецька дільниця АТ “Хмельницькгаз”, яку сімнадцятий рік поспіль очолює Валентин Побіянський – підприємство унікальне, я сказав би, явище сьогодні цілком рідкісне: бо всі працівники тут і при ділі, і при стабільному заробітку. Дивина та й годі, адже саме на епоху керівництва Валентина Івановича випали найважчі, а разом із тим найпромовистіші сторінки газифікації його малої батьківщини – Віньковеччини. І саме завдяки господарській жилці та організаторському таланту Побіянського й була поставлена остання крапка у розв'язанні найболючішої проблеми тутешніх мешканців. Тож згодом голубий вогник завітав у кожну домівку регіону. Словом, сталася, даруйте, без усякого пафосу, важлива подія історичної ваги. А втім саме на долю Валентина Івановича випало два завдання, з якими він справився свого часу на “відмінно”.

За підтримки ТОВ «Укрмілкінвест», у західних областях України реалізується  проєкт зі створення сімейних молочних ферм.

Минулого місяця, а точніше 17 вересня,  у «Подільських вістях» була надрукована стаття «Нехай буде гречка, аби не суперечка», яка викликала певний інтерес у наших читачів, котрі відзначають злободенність  порушеної проблеми,  пропонують різні шляхи її розв’язання.

Коли ж то було? Здається, у двохтисячному В’ячеслав Боднар разом із своїм партнером створили на той час господарство таке з вражаючими площами посівів аж у 1500 гектарів. Як кажуть, стрімко й успішно стартанули молоді хлібороби. Хоча технічно були озброєні бідненько, зокрема, вітчизняною допотопною технікою, в якій ще при її виробництві планувалося 25-30 відсотків втрат. Але й при тих обставинах врожайність їхнього господарства була фантастичною. А далі, наче хто зурочив чи позаздрив удачі чи ж такому тріумфу. Довелося поставити хрест на хліборобській праці. У той важкий час  В’ячеслав Боднар вирішив: годі, мабуть, бо не моє це призначення хліба ростити.