Ще 9 листопада прес-служба Генерального штабу Збройних сил України повідомила, що військово-службовці, які перебувають у зоні АТО, на 92 відсотки забезпечені зимовою формою. Зокрема, куртками й штанами польовими утепленими, шкарпетками зимовими, білизною теплою трикотажною — на 100, рукавицями трикотажними — на 98, шапками-фесками — на 85, білизною натільною трикотажною — на 60 відсотків.

 Ну, нарешті, дочекалися, і за рік Міністерство оборони таки спромоглося забезпечити формою наших захисників хоча б на 92 відсотки. І нам так радісно уже від того, що цьогорічний грудень — це, слава Богу, не грудень 2014-го. Радість, хай навіть і примарна, трохи відсуває на задній план те, що форма ця, хоч і натівського зразка, як усі хвалилися, але далеко не натівської якості, і ліпше піти самому в секонд-хенд і придбати там форму навіть семирічної давності — вона служитиме довше. І те, що часто-густо білизна однакового — великого — розміру. І те, що, чого гріха таїти, зимова форма навряд чи грітиме у морози: навіть радник Президента Юрій Бірюков зауважував, що під час чергування на блокпостах у ній можна задубіти.
 А хіба можуть не тривожити оцих вісім, якщо вірити офіційній статистиці, відсотків недовиконання? Це ж 8 чоловік з кожної сотні не мають нині чи то рукавиць, чи то шапки, чи то майки з трусами, чи ще чогось. І, може, цей відсоток уже зменшився, але, не забуваймо, що холоди настали ще в жовтні, і на Донбасі клімат суворіший, ніж у нас.
 Хмельничанин Сергій, з яким я спілкувалася днів десять тому (він приїхав сюди до волонтерів за генераторами), запевнив, що зимову форму їм видали. І чутки, що, мовляв, її не видають тим, хто призивався навесні, неправда, бо й він призивався у березні. Єдина затримка у їхній частині — за бушлатами. Тож він, до прикладу, у кінці листопада ходив у зеленій курточці, яку видали йому ще у Яворові. «Якщо рухатися, — жартував, — то до кісток не промерзнеш. Але стояти довго не будеш...»
 Так, зараз, на щастя, не торішня зима, коли наші хлопці були на передовій мало не у фуфайках. Пам’ятаємо ж, як усім миром збирали і гроші, і одяг, аби одягнути наших захисників, аби зігріти.
 — Наші бійці більш-менш одягнуті у зимову форму, — каже Валентина Базилюк, волонтер (громадська організація «Тепло рідних сердець»). — Але катастрофічно не вистачає спецодягу. Он 93-я бригада просить наколінники, роби. Їх же треба щоразу прати, а переодягнутися нема у що. От і шукаємо, купуємо, веземо на передову. Ми волонтерами — з перших днів АТО (відразу з Майдану перейшли). Тисячі бійців нами одягнуті, взуті, нагодовані: 26 разів виїжджали в зону АТО, 70 тисяч кілометрів наїздили. Пам’ятаю, минулорічної осені дзвонить до мене боєць Назар, каже, що до них за півроку ніхто не приїжджав, а вони — їх там 15 чоловік було — роздягнуті й голодні. Звісно, ми приїхали: з теплим одягом, взуттям, із продуктами, вітамінами. А хлопчики наші, бідні, усі в прищах, вавках якихось. Очі в них здивовано-широкі: це все нам?!
 Нині передова не потребує стільки одягу, як торік, це правда, бо держава забезпечує. Але дуже прикро, дуже мене душа болить за добровольців наших. Складається враження, що владі не потрібні патріоти. А я уже тисячу разів казала, що до добровольців ставлення повинно бути особливим. І вони повинні бути в першу чергу одягнуті й нагодовані, а сім’ї їхні забезпечені усім необхідним. Чому в нас все навпаки? Чому мобілізовують (виловлюють) людей, які не хочуть служити? З них там, повірте, пуття немає. То чому б, повторюю, не подбати сповна про добровольців, мужніх захисників України?
 Ми, продовжує Валентина Андріївна, тісно співпрацюємо з «Правим сектором». А вони сьогодні голі й босі! Он живуть у піонерському таборі під Маріуполем. Ви можете уявити, як це взимку в неопалюваних приміщеннях? Ми всіх підняли на ноги, зібрали кошти і доставили туди 55 обігрівачів (дуже вдячні, зокрема, за допомогу керівнику будівельної компанії «Лістинг» Тетяні Рауш та народному депутату Олександру Герезі). Які бійці були щасливі! Знаєте, я горджуся такими синами України, як бійці «Правого сектору». Найчистіші, найгідніші, так мужньо відстоюють землю нашу. Прошу Бога, аби поверталися додому живими. А вони мені кажуть: ми взяли прапор і ні на крок не рушимо назад. Чому ж про таких своїх захисників держава не дбає?..
 Втім Анатолій (позивний «Цветок»), з яким я розмовляла по телефону, не з «Правого сектору». Мобілізований у січні 2015-го. Нині перебуває на полігоні в Миколаївській області. Дотримуючись військової термінології, проходять бойове злагодження. Тобто, відновлюють сили і, в разі потреби, будуть передислоковані на передову. То як же відновлюють сили наші бійці? За словами Анатолія, живуть вони в палатках, буржуйок немає: «Болото місимо тут. Шукаємо, де можемо, дрова, щоб вогонь розкласти. Форму зимову нам дали, але ж тільки нею не зігрієшся! Антисанітарія в нас! Води, води тижнями нема! Їсти хочемо нормально, борщу чи супу хоча б. Консерви вже всім набридли. Хворіємо, бо холодно, а ліків — катма! Знущаються над нами. Я уже хоч старший трохи, а хлопців, яким по 22 роки, жаль».
 Про воду так само говорив і мій попередній співрозмовник Сергій — по тижню не привозять. І про їжу те ж саме: консервовані сардини, тушкована яловичина.
 Хворіють, звичайно, взимку практично постійно. А лікуватися чим? Ліків же немає у потрібній кількості. Пластинка чи дві жарознижувальних та противірусних пігулок усіх не порятує. Тому питання про забезпечення необхідними медикаментами, власне, як і всі інші, стоїть надто гостро. Тим часом, за даними ЗМІ, лише  40 відсотків наших військовослужбовців у зоні АТО забезпечені індивідуальними аптечками.
 Хто, зрештою, даватиме відповіді на ці запитання? Хто чітко пояснить, чому так повільно, так туго вони вирішуються? І насправді турбота про наших захисників виявляється більше на папері, ніж у реальному житті. Звичайно, у теплих столичних кабінетах холодом навіть не віє. І обід та каву там ніхто не пропускає. Чому ж тоді дивуватися? Хіба їм зрозуміти бійців у холодних і сирих бліндажах за крок від смерті? Сказано ж, ситий голодному не товариш.