За інформаційно-виборним шумом та післявиборними пристрастями не кожен і зверне увагу на сиротливі повідомлення в Інтернеті (про теленовини й говорити нічого: там ця, надважлива, тематика давно «неформат») про спроби уряду проштовхнути нові «Закон про освіту» та «Закон про профтех- освіту». На початку листопада уже навіть обговорили законопроект «Про професійну освіту» на розширеному засіданні Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. І (напевно, це до кращого) повернули його суб’єкту законодавчої ініціативи, Кабміну — на доопрацювання.
Хоча всі причетні визнають, що галузь потребує реформування і докорінних змін, думаючі люди, фахівці побачили в документі «відсутність чіткого розуміння балансу соціальної та економічної політики в сфері науки та освіти, нечіткість механізмів впровадження документа, декларативний характер норм фінансування професійної освіти, зокрема, не визначено, яка частина коштів держ- бюджету та у якому відсотковому співвідношенні до ВВП буде спрямовуватися на функціонування та розвиток профтехосвіти».
У законопроекті йдеться і про удосконалення управління професійною освітою шляхом делегування відповідних функцій місцевим органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, які, мовляв, краще знають потреби у фахівцях на регіональному ринку праці. Але як розпорядяться місцеві органи, отримавши ресурси цих закладів — приміщення і земельні ділянки в результаті децентралізації? І чи не потягне це скорочення мережі профтехосвіти?
Треба сказати, що, судячи з обговорення в Інтернеті, більшість працівників профтехосвіти країни таку реформу сприймають у багнети. Бо переконані, — такі новації знищать мережу ПТО. Буде — як із садочками: заклади перепрофілюють, продадуть. Так, від оптимізації держава справді зекономить кошти, але чи виграє якість професійної освіти? Більшість не розуміє, в чому, взагалі, сутність оцих реформ? І яка, зрештою, за цим законом відповідальність за матеріально-технічне забезпечення, якісне навчання і практику, працевлаштування випускників власне роботодавців та так званих «рад стейкхолдерів», які визначатимуть напрями розвитку професійної освіти в регіонах, що до них увійдуть представники місцевої влади, самоврядування, роботодавці, усілякі експерти? І чому так спішно розглядати реформу проф- техосвіти, яка є сегментом освіти, коли новий «Закон про освіту» ще також лише готується? Словом, питань більше, ніж відповідей. А найголовніше питання — чи є у нас в країні економіка, куди вона розвивається, у яких галузях і яких фахівців потребуватиме найближчим часом? Так і не давши відповіді на ці запитання, київські верховоди, вочевидь, скинули проблеми зі слабої голови на удільні князівства, так, ніби тут видніше, ніж зі столичних пагорбів. Гудячи на всі лади радянську командно-адміністративну, планову економіку, за якої 40-50 відсотків фінансування профтехучилищ забезпечували підприємства, галузеві міністерства, котрі безкоштовно передавали верстати, механізми, інструменти закладам, будували нові навчальні корпуси, нині політикани, а то й роботодавці звинувачують МОН та саму профтехосвіту, що вона ніяк не адаптується до потреб економіки, готує некваліфіковані кадри і навіть(!) є «гальмом розвитку ринку праці» та не конкурентноздатна на європейських теренах. Кивають на Захід, де, мовляв, система професійно-технічної освіти, в основному, недержавна і відділена від загальної освіти. Вперто прищеплюють те, що у наших соціально-економічних реаліях видається майже фантастичним. При тому ж мовчать, як бути з тим, що профтехосвіта виконувала і досі виконує функцію соціального захисту підлітків. За радянських часів сироти, напівсироти, та й не тільки, утримувалися у ПТУ, отримуючи безплатне харчування, одяг-форму, прихисток, путівку на працевлаштування, безплатне підвищення кваліфікації і надійну облаштованість у житті. Так, економіка була спрямована на індустріалізацію, розвиток військово-промислового комплексу, а не готельно-ресторанного бізнесу, бо Україна, погодьмося, — не Гавайські острови. І хто тепер доведе, що то було неправильно?
Але давайте вкотре спитаємо власне саму профтехосвіту, як їй живеться-мається? З якими надіями-сподіваннями дивиться у майбутнє за нинішніх умов?
Нині у Нетішинському професійному ліцеї 432 учні, а ще років п’ятнадцять тому було 860. Тут готують робітничі кадри за шістьма професіями: слюсар з ремонту автомобілів, водій автотранспортних засобів категорії «С1», електромонтер, електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах, швачка-кравець, електрогазозварник, кухар-офіціант. «Якщо кілька років тому на окремі спеціальності, як-от «зварювальник» чи «кравець», був навіть конкурс, то останніх два роки важко виконувати державне замовлення, визнає директор Анатолій Крузер, особливо на професію «швачка-кравець». Головна причина — у селах просто фізично дітей немає, а ще, вважає співрозмовник, певно, недопрацювали, агітуючи батьків, які неохоче відпускають дітей здобувати професійну освіту після дев’ятирічки. Слід зважати і на те, що нині молоді люди неохоче обирають фах швачки, бо то нелегкі умови праці, по 10-12 годин у приватника, до того ж, й оплата не відповідає роботі.
А чим же зацікавити батьків і дітей? Перш за все, піклуванням і турботою, каже Анатолій Іванович, добрими умовами проживання, наданням якісної освіти та професійних навичок. Приміром, у гуртожитку закладу — постійно гаряча вода, тепло, можливість готувати їжу, чудовий читальний зал та бібліотечний фонд, медпункт, стоматкабінет. Матеріально-технічна, навчальна база — предмет гордості колективу ліцею. По-перше, зберегли у відмінному стані все, чим укомплектували своїх підшефних засновники — ВО «Союзатоменерго», починаючи з грудня 1983 року. Чудово обладнані майстерні, лабораторії, навчальні кабінети, спортзал, тир, два гуртожитки, один з яких нині передають у комунальну власність міста. По-друге, усе-таки, незважаючи на скруту, оновлюють базу: і за рахунок власних надходжень, курсової підготовки, спонсорської, батьківської благодійної допомоги, і за рахунок коштів з обласного бюджету. Придбали новий комп’ютерний клас, за останній рік оновили дві третини покрівлі на корпусах. А рік тому закупили сучасне якісне обладнання фірми «Фроніус», яке нині використовується і в промисловому виробництві, для підготовки зварювальників за новітніми технологіями. Саме цьому, основному, напрямку, кажуть Анатолій Крузер та старший майстер Володимир Ющенко, посилена увага. Адже з усіх 16 груп ліцею 30 відсотків, себто 5 груп учнів готуються за професією «зварювальник». Вони опановують практично всі види зварювальних робіт, і просторове зварювання, і окремо ще й газове, хоча вже нині воно не надто поширене. Ми оглянули лабораторії та майстерні — укомплектовані, доглянуті, комфортні, зі всіма умовами для якісної підготовки. До речі, красномовні факти: учні ліцею щороку традиційно займають призові місця в обласних олімпіадах і конкурсах фахової майстерності. Приміром, майбутні електромонтери, вихованці гуртка технічної творчості під керівництвом викладача Михайла Парая цьогоріч навесні вибороли перше місце в обласній виставці інноваційних технологій, виготовивши діючий стенд «Пуск асинхронного електродвигуна із затримкою у часі» (схема, потрібна на виробництвах). А на міжнародному конкурсі молодих зварювальників у Чехії учні ліцею кілька літ поспіль виборювали не нижче шостого місця. «Тобто довели, що вміємо, можемо готувати гарних фахівців, — стверджує Анатолій Крузер. — І правильно мотивувати й під час навчання, і виховної роботи, а це у ліцеї ціла система заходів, проектів, гуртків, волонтерських загонів». До слова, майстерні для підготовки слюсарів, водіїв, електромонтерів, швачок-кравців теж повсякчас у повній готовності дати учням необхідні навички та знання. Ось ми застали на навчально-виробничій дільниці швачок-третьокурсниць за пошиттям подушок для бійців у зону АТО. Це волонтерський внесок ліцею: тканину учні приносять з дому, наповнювач із домашніх подушок, гуртожитських матраців... Вже відправили понад 100 подушок, сплетені сітки, відремонтовану білизну, каже майстер Лідія Педосюк. «Звісно, — наголошує майстер виробничого навчання Галина Крузер. — Хотілося б у кабінет конструювання швейних виробів комп’ютерну техніку, щоб майбутні кравці могли моделювати вироби. Не завадили б і нові швейні машини з програмним керуванням, для сучасних тканин, хоча ось ці, старі бережемо, як зіницю ока».
Яке ж майбутнє чекає цей потужний професійний навчальний заклад, який має потенціал, базу, кадри, займає вагоме місце у системі професійно-технічної освіти області і регіону: тут навчаються діти зі Славутського, Шепетівського, частково сусіднього Острозького районів. «Робимо акцент на професії «електрогазо- зварник», — каже Анатолій Іванович, — бо вона користується попитом на ринку праці. Немає проблем із працевлаштуванням і кухарів. Наші партнери-роботодавці — це будівельні монтажні управління, автотранспортні підприємства, будівельні організації, де учні і практику проходять, і працевлаштовуються (правда, одиниці). Особливі ж сподівання у нас як колись базового закладу ХАЕС — на основного роботодавця, на те, що почнеться добудова 3-4 блоків атомної станції. Тоді ми зможемо готувати кадри для монтажних управлінь, а це перспектива років на десять. Зможемо відкрити нові професії: монтажник технологічних трубопроводів- електрозварник та монтажник кабельних мереж і готувати повноцінні групи по 30 чоловік, а не по 5-10, як нині замовляють окремі підприємства. Також очікуємо на прийняття нового закону про проф- техосвіту, за яким будуть розроблені регіональні програми розвитку професійної освіти, залучені роботодавці, які дійсно замовлятимуть підготовку фахівців з урахуванням потреб регіонального розвитку, будуть вкладати ресурси у підготовку цих кадрів, а не лише вирішувати це за рахунок держави. У будь-якому випадку зміни, реорганізація у профтех- освіті потрібні. І вони готуються: впродовж трьох місяців проводився аудит всіх закладів профтех- освіти області. Департамент освіти і науки облдержадміністрації вніс пропозиції щодо реорганізації профтехосвіти області до обласної ради та облдержадміністрації. На державному рівні тривають дискусії щодо функціонування проф- техосвіти в умовах децентралізації».
Gismeteo 
