Ми, мешканці сіл Миколаїв, Манилівка, Везденьки, Малі Орлинці Хмельницького району, педагогічний, батьківський, учнівський колектив Миколаївської загальноосвітньої школи І-III ступенів, просимо обласну газету «Подільські вісті» інформаційно підтримати нашу ініціативу про присвоєння Миколаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів імені Героїв Небесної Сотні.
Наші села невеликі, розташовані за 30-40 км від обласного центру, в нашій школі навчається 51 учень, працює 16 (місцевих) педагогів. У будівлі школи облаштовано приміщення дитячого садочка на 20 дітей, що має відкритися незабаром.
Хоча школа й не надто велика та потужна, але ми також прагнемо долучитися до розбудови нашої держави, хочемо зберегти пам’ять про події, які змінили країну та життя в ній, пам’ять про людей, які за це віддали найдорожче, що мали, — своє життя.
Ми підготували необхідні документи на сесію Чорноострівської селищної ради, де має прийматися рішення про присвоєння нашій, Миколаївській загальноосвітній школі І-III ступенів, імені Героїв Небесної Сотні.
Провели громадські слухання та підготували відповідний звіт з цього питання. За сприяння Національної телекомпанії України, її представника у м. Хмельницькому — телекомпанії «Поділля-центр» знято сюжет про нашу школу («Допоможіть захистити рідну школу»), на «33 каналі» демонструвався сюжет «Село без школи, як церква без хреста», інформація про школу звучала і на обласному радіо.
Не можемо сказати, що нам не обіцяють позитивно вирішити наше питання. Та нині ми не можемо бути впевнені в тому, що малокомплектна школа, навіть із таким ім’ям, не буде закрита після прийняття нового «Закону про освіту». На жаль, чиновники далекі від реалій нашого життя. Так, за новим законом, дитина може добиратися до школи протягом 45 хвилин. Але ж не по наших дорогах!!! Часто наші дороги нагадують швидше танкодром, аніж автомагістраль. Чи варто виривати дітей із звичного їм середовища? Чи варто залишати вчителів без роботи? Чи варто залишати село і без сільської ради, і без школи? Чи не призведе це до того, що ми «загубимо» наших дітей, педагогів, які за мізерну зарплатню віддають свої серця дітям, втратимо зв’язок поколінь (бо коли ж та мама буде спілкуватися зі своєю дитиною, хіба що вночі)?
Запитань набагато більше, ніж відповідей. Нам черговий раз нагадують про якість знань, що дають сільські школи. Та ніхто не подумає про те, що до сільської школи діти приходять не з дитячого садочка, а з дому. Вчитель протягом початкової школи надолужує ті прогалини в знаннях, які є у таких дітей. Який старт — такий і фініш. Тому нашим дітям і важче вчитися. Наші діти не мають змоги ходити на гуртки та на секції, вони повинні допомагати батькам по господарству, бо це єдиний «заробіток» у сільської родини. Якість освіти, на нашу думку, — це не тільки знання, а й рівень вихованості учнів, їхня адаптованість до життя. Не всі можуть отримати фундаментальні знання зі шкільних предметів, не всі повинні бути переможцями олімпіад та конкурсів. Набагато важливіше, коли людина гарно та якісно виконує свою роботу. Так, може, не будуть наші діти міністрами та академіками, але вони будуть вирощувати хліб, робити якісні меблі, шити гарний одяг. Будуть достойними громадянами нашої великої та єдиної України!
Ми дуже хочемо, аби нас почули. Не перший рік стоїть питання про закриття таких, як наша, шкіл, але сьогодні проблема вже занадто нагальна. Можливо, не варто закривати такі школи, а дати їм шанс. Створити на їхній базі так звані «авторські» школи. Наприклад, наша могла би бути школою патріотичного виховання. Велике бачиться на відстані. Можливо, колись і Європа приїде до нас переймати досвід у вихованні справжнього громадянина!
Gismeteo 
