Курси валют

«Копейная деньга» («новгородка»), яка пізніше стане копійкою.

Після оприлюднення другого вересня наміру Національного банку України змінити назву розмінної монети «копійка» на «шаг» з метою «відновлення історичної справедливості, сприяння дерусифікації та відродженню національних традицій у грошовому обігу України», пригадався, як на мене, дуже влучний заголовок «Копійка зрадила рубля. Чи вбереже ця зайда гривню?» нині, на жаль, покійного Валентина Бендюга — журналіста, поета, краєзнавця і нумізмата. Матеріал під такою назвою опублікований у міській газеті «Проскурів» у березні 1992 року після прийняття Президією Верховної Ради України постанови, згідно з якою розмінною монетою була визначена — «копійка». І ось тепер нарешті дійшла таки черга і до цієї «зайди». Але сам процес зміни назви розмінної монети має кілька аспектів.

Розмінні марки-шаги Української Народної Республіки 1918 року.

Аспект перший: історичний
Мало хто із нині сущих українців відає, звідки ж узялася та копійка, але ще менше співвітчизників хоч щось чули про «шаг». Та воно й не дивно, адже копійка понад два століття дзенькає у кишенях українців, а шаг щезнув із обігу півтора століття тому не без допомоги тієї ж таки копійки і тих, хто її вперто підтримує. Тому є потреба заглибитися у минувшину, аби з’ясувати, що ж то за гроші такі й коли вони з’явилися у наших і не наших предків?
З імперською копійкою ситуація дещо простіша, аніж із шагом. І поява її прямо пов’язана із загарбанням князівством Московським новгородської і псковської земель, яке відбулося за часів царювання Івана Грозного. Саме для цих окупованих територій і карбувалася «копейная деньга» («новгородка»). Назву свою вона отримала від зображення — вершника («копейный ездец» — чи то Георгій Побідоносець, що вражає списом змія, чи й сам цар, який погрожує своїм новим підданим) зі списом (копьём — по-російськи).
А в самій Московщині «копейная деньга» в обігу з’явилася лише 1595 року за царювання Федора Івановича — сина Івана Грозного. У документах вона згадується, як «двуденежник», тобто дві «деньги» московські. Монета-«московка» ділилася на дві полушки, а монета-«новгородка», яка невдовзі й стала копійкою, ділилася на дві «деньги-московки» або чотири полушки. І лише на початку ХVІІІ століття почали карбувати монету з написом «копейка». А в колекціях нумізматів найстаріша «копейка» датується 1704 роком.
Та якщо з походженням копійки все більш менш зрозуміло, то історія виникнення назви «шаг» більш заплутана і туманна. Різні дослідники висловлювали свої версії і припущення щодо того, як вона з’явилася, з якої мови прийшла, бо напевне нічого невідомо. Зате є чимало історичних свідчень того, що це була українська назва польської монети номіналом у три гроші, карбування якої розпочалося 1528 року. Такий номінал дуже зручно вписався у тодішню лічбу, адже в одному золотому (злотому) було 30 грошів. Тобто 10 тригрошових монет з високопробного срібла.

Перший польський «трояк коронний» (шаг) 1528 року.

1556 року починається також використання тригрошовика в Литві. Але в Литві (а, отже, і в Україні, яка тоді входила до складу Великого князівства Литовського) і Польщі були різні монети в обігові, аж поки у 1578 році не відбулася так звана монетна ординація. Але тригрошовик був зручним як для польської, так і для литовської лічби. Рахували в Польщі, щоправда, на злоті, а в Литві — на копи. Копа — 60 грошів. Тобто тригрошовик вписувався і в копу, і в злотий.

Найінтенсивніше карбування шага почалося наприкінці ХVІ століття, за короля Сигізмунда ІІІ. Ще в більших кількостях він карбується з 1620-их років. Як допоміжний розмінний номінал до тригрошовика, випускалася монета півторак. Тобто два півторака — один шаг.
Однак слід зазначити, що це не був найменший номінал розмінної монети, бо цю роль тоді виконував пенязь, який ще часто називали денарій. Один шаг відповідав трьом грошам, грош — це три шеляги, а шеляг — це три денарії чи пенязі.

Шаг карбування Сигізмунда ІІІ перебував в обігу більше 100 років. Тому й не дивно, що в Україні у давніх скарбах його знаходять зі срібними російськими монетами першої половини XVIII століття, хоча в той час шаг значно поступався в кількості півтораку і шелягові. А ось у тогочасних документах ці монети називають «старожитня монета малоросійська» або «добра малоросійська монета».
Упродовж ХVІІІ століття в обігу зменшується кількість шага, хоча його продовжують карбувати навіть за часів короля Станіслава Августа в 1760–1790-их роках. Тоді це була масивна монета з королівським портретом.
А з кінця ХVІІІ століття після третього поділу Речі Посполитої шаг зіткнувся з копійкою, опинившись у грошовому обігу Російської імперії, адже Царство Польське, як його називали після окупації московити, спочатку мало досить широку автономію, зокрема, і власну фінансову систему. В обігу залишалися злотий і мідні монети — три гроша і один грош, які досить широко використовувалися й за межами Царства Польського, де виникла потреба в дрібній монеті. До прикладу, чверть копійки — полушку — в Росії припинили карбувати у 1810 році, половину копійки — дєньгу — у 1828 році. І не відновлювали карбування аж до 1839 року. Тому й не дивно, що на українських землях цю обігову нішу зайняли грошики і шаги, тобто тригрошовики. Шаг коштував півтори копійки, а грош заміняв половину копійки.
Але в 1839-1843 роках проведена фінансова реформа, внаслідок якої на українські і польські землі приходить російська мідна монета. Нові номінали були від трьох копійок до чверті копійки — полушки. А шаговик, який за старим курсом коштував півтори копійки, знецінився до половини копійки. Тому шагом, який був виведений з обігу, стали називати півкопійчану монету. І ця назва протрималася аж до Першої світової війни.
Тому немає нічого дивного у тому, що назва шаг трапляється у текстах художніх творів Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Панаса Мирного, Марка Кропивницького, Анатолія Свидницького і, звичайно ж, у народних прислів’ях та приказках. І коли постала УНР, то Михайло Грушевський запропонував зробити шаг розмінною монетою. Очевидно, Михайло Сергійович дійшов такої думки під впливом народної лічби ще стародавнього походження. Адже карбованець, який ділився на російські «полтинники», в усному мовленні ділили на два коповики. Коповик — на 50 шелягів, тобто копійок, а шеляг — на два шаги. Тому Грушевський і вважав, що нічого нового не варто вигадувати, а просто залишити стару народну назву. А вже 1 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів», затвердивши грошову одиницю — гривню, яка поділялася на 100 шагів. Відповідно в обіг були випущені розмінні марки вартістю 10, 20, 30, 40 і 50 шагів, на зворотній стороні яких був напис: «Ходить на рівні з дзвінкою монетою».
Здавалось би, чим не приклад для влади новітньої незалежної України, адже це найнаочніша тяглість українського державотворення! І якщо вже Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк у 1992 році передав повноваження та клейноди президенту України Леоніду Кравчуку, то чому було не успадкувати й обидві назви грошових одиниць? Адже це питання серйозно відпрацьовувалося. Протягом 1991-1992 років розроблялися проєкти банкнот та монет. Навесні 1992 року до ВО «Луганський верстатобудівний завод» надійшли із Києва ескізи розмінних монет — 1, 5, 10 та 25 шагів. Натомість 2 березня 1992 року постановою Президії Верховної Ради України затверджені назви гривня і копійка та, відповідно, замінені назви шаг на попередньо отриманих ескізах. Після введення 2 вересня 1996 року в обіг гривні із копійками питання назви розмінної монети на тривалий час втратило свою актуальність. А копійка збереглася, окрім України, у росії, Білорусі та невизнаній Придністровській Молдавській Республіці (ПМР).
Аспект другий: політичний
Повідомлення Національного Банку України про намір позбутися копійки викликало шалену реакцію серед користувачів соціальних мереж не лише в Україні. І спробуй розберися, хто у тій лавині інформаційній справді уболіває за долю України, хто ллє воду на російський млин, а хто, лаючи будь-яку ініціативу, просто хоче самоствердитися ось у такий спосіб.
Однак у цій ситуації дуже красномовною є реакція прокремлівських пропагандистів. А вони одразу зрозуміли, про що йдеться, тому й обізвали наміри НБУ «русофобією, близькою до апофеозу», продемонструвавши тим самим, що доля копійки їм зовсім не байдужа. Та й примусове введення російської грошової одиниці на українських тимчасово окупованих територіях, у тому числі і копійки, свідчить про важливу роль, яку відводить московське керівництво у справі знищення всього українського. Принаймні, не менш важливу, аніж насильницьке запровадження російської мови та вилучення з бібліотек українських книжок, а ще пограбування історичних і краєзнавчих музеїв. І ці злочини разом з убивством сотень тисяч українців московити чомусь не вважають українофобією «близькою до апофеозу». Тому, навіть виходячи з цієї гострої реакції агресора, варто якомога швидше вводити свою грошову одиницю, адже відродження шага поверне українським грошам власну ідентичність, а виведення з обігу копійок є важливим кроком у процесі дерусифікації, деколонізації та декомунізації України.
Та для перейменування монети потрібні зміни до законодавства. Відповідні законопроєкти мають бути підготовлені, розглянуті та схвалені Верховною Радою України. Лише після цього Нацбанк має розробити дизайн і визначити порядок введення в обіг шага, а також терміни вилучення копійок. Тому процес цей досить тривалий і супроводжуватиметься усілякими несподіванками, як і все, що так чи інакше пов’язане з виходом з-під впливу країни-агресора.
До речі, у Болгарії «копійками» називають тих політиків, які залежать від рф, отримуючи від неї платню за свої проросійські послуги. Може, й нам перейняти цей досвід, адже тих «копійок» серед політиків маємо та й маємо, то чому б той дріб’язок не маркувати у такий наочний спосіб?
Аспект третій: лінгвістичний
Як і слід було очікувати, найбільше користувачів соцмереж обурив не сам намір перейменування, а слово «шаг», яке вони чомусь вважають російським. Видно, не читали вони ніколи вірша-поради Максима Тадейовича Рильського, у якому є і такі слова: «Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля…» Так ось «пишний яр…» повідомляє, що «ШАГ, а, ч., іст. До революції в Україні — дрібна розмінна монета вартістю пів копійки». А потім ще наводить із пів сторінки тексту з прикладами вживання цього слова, як у літературі, так і в усній народній творчості. І жодного натяку на те, що це крок, але по-російськи.
А що ж до походження цієї назви, то нині є декілька різних пояснень. Одне стверджує, що українська назва «шаг» утворилася на ocнові втраченого в сучаснiй мові iменника «сяг» (крок), що походить вiд дiєслова «сягати».
Інша версія припускає, що ця назва пов’язана з «шилінгом» — європейською дрібною монетою. Але фахівці вважають, що шилінг об шаг жодним боком не терся.
Дослідник Владислав Беспалько дійшов висновку, що «шаг» походить від іранської монети «шагін», назва якої з фарсі перекладається як «царський». Турки справді свого часу ввели цю монету в обіг на Півдні України (у тому числі й на території сучасної Хмельниччини) і в Молдові, а внаслідок переплетіння економічних зв’язків і проблем з торгівлею в Туреччині, її замінив потрійний гріш з Речі Посполитої, проте місцеве населення за звичкою продовжило називати монету «шагін» або ж «шаг».
Філологиня Ольга Васильєва слово «шаг» вважає псевдоросіянізмом і взагалі міжмовним омонімом (омоніми — слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення). І важко не погодитися з пані Ольгою, бо якщо пошукати такі співзвучні слова у різних мовах, то можна дуже подивуватися їхній кількості та розмаїттю. Можливо, ось ця ситуація підштовхне знавців до початку відповідних досліджень. Упевнений, що результати пошуків будуть дуже цікавими і сягатимуть далеко за межі заліських боліт.
Тому з точки зору лінгвістики, найменування розмінної монети «шаг» — то питома українська лексична одиниця. І повернення її в активний обіг разом із розмiнною монетою стало б для України не лише пiдтвердженням вiдродження нацiональних традицiй у номiнацiї грошей, а й показало б, що в українськiй мові є оригiнальнi найменування, яких не знають iншi народи…