були частиною життя волинської шляхти ХVI століття.

Протягом тривалого часу складалися норми поведінки, характерні для кожного соціального стану, – чи то шляхти, чи селянства. З часом їх перелік навіть збирали у спеціальні кодекси. Так, до нашого часу дійшла книга Миколая Рея  «Життя людини поштивої», виданої 1568 року, яка вважалася зібранням правил взірцевої поведінки досконалого шляхтича.
Однак у буденному житті вчинки волинської шляхти були таки далекими від того взірця. Лайки досить часто супроводжувалися такими образливими жестами, як виривання бороди чи волосся, зривання головного убору, побиття за допомогою «нелицарської» зброї. У ті часи лицарською зброєю вважалася шабля, меч, корд, а до нелицарської належали кий, булава, пуги, постромки. Та чи не найобразливішими жестами тоді вважалося оголення сідниць. Очевидно, такі вчинки були не рідкісними на Волині, бо записи про них збереглися і в судових, і в гродських книгах. Один із них змальовує таку колоритну картинку: «Такъ тежъ слуги и подданые, и челяд пановъ своих такие шкарадные слова мовили, которыхъ и встыд передъ вашею милостю такъ шкарадныхъ поведить, бо около окон ходечи, челядь ее, подънявъши подолки на головы, указывали задки, которыхъ всихъ было о тридцать особъ».
Звичайно, для сторонніх осіб можливість спостерігати «тридцать особъ» з оголеними сідницями було неабиякою розвагою. Але тому шляхтичу, під вікнами котрого це діялося, було не до жартів, бо тим самим ставилася під сумнів його «поштивість», а не відреагувавши на такі дії, він у середо-
вищі представників свого соціального стану ризикував бути звинуваченим у прояві слабкості.