Події на Майдані  світ і Україна  назвали Революцією гідності, бо вона реально показала, що  наш народ повстав  для захисту  національної ідеї, яку ще попередні покоління українських повстанців означили гаслом: “Бог і Україна понад усе!”


 ПРОЯВЛЕННЯ МАЙДАНОМ
Якщо над нацією нависає загроза, нація об’єднується, і в усі часи   серед повстанців перебували релігійні  провідники, тому що  молитва — це  незнищенна зброя, бо вона — духовна. І коли на наших майданах з’явилися священики, це додавало сили ослабленим і остуджувало гарячі голови  від   бажання кривавої помсти. Священики вели з мирянами по обидві сторони барикад  діалоги совісті і любові. Коли оскаженілий “беркут” лупцював молодь вночі  на 30 листопада,  і пізніше, коли активісти  з саморобними щитами та палицями в руках  відбивались від спецназу,  Михайлівський золотоверхий собор Київського патріархату  бив у дзвони і відкривав  ворота перед носом  того ж “беркута”, даючи прихисток усім, хто його потребував, рятував від смерті, розгорнувши у своїх стінах польовий госпіталь.  Український собор став зразком  християнської любові і активного милосердя до усіх — поза конфесійними приналежностями.
Кожен день на Майдані починався  і завершувався молитвою священиків. Переважно — Київського патріархату, автокефальної, греко-католицької та католицької церков.  Уявити  подібне в Росії практично неможливо... Спецназ дубинками і кулями тіснив народ, а духовенство перегукувало мегафони співом  “З нами Бог!”. Нарешті прямо на Майдані   священики відспівували  загиблих героїв. УКП МП вела себе у ті дні стриманіше, втім, після втечі Януковича і повалення його режиму також почала робити заяви  про засудження злочинних дій тієї державної влади, яка спровокувала кровопролиття на вулицях і площах золотоверхого Києва.
Здавалося, разом з об’єднанням народу від сходу до заходу у патріотичному революційному пориві,  розпочне шлях до об’єднання Українська церква, яка, рано чи пізно, все одно стане помісною. Навіть якщо це нині не подобається значній частині проросійських церковних діячів  в Україні, а в Росії — й поготів.  Адже Майдан —  об’єднання  духовне, і тому духовна, а не лише територіальна  цілісність України — логічне завершення нашої революції. У цьому переконані українці, і вони вже довели, що воля народу — це закон справедливості. В тому числі й найголовнішої — Божої. У ЗМІ вже з’являються заяви церковних очільників, в тому числі й  УПЦ МП, про необхідність міжконфесійного діалогу. Адже Майдан нас усіх змінив, а нинішня  неоголошена війна  Російської Федерації проти незалежної України  ще  більше підкреслює, що  церква має пройти своє чистилище,  бути з народом, який нині захищає свободу і бореться проти ошалілого агресора. До того ж, за даними соціологічних опитувань, церква  й нині залишається ледь не єдиним інститутом, який зберігає довіру людей. Нині ця довіра стає усе вимогливішою: єдиний народ хоче єдиної православної церкви.
Які ж вони нині, українські церкви, які за роки незалежності не зблизилися, а, навпаки, розширили політичне (хоча аж ніяк не релігійне) протистояння як між мирянами, так і  у власному середовищі. І чимало священиків  УПЦ МП висловлюють обурення агресивними діями російської влади і  відмовляються  служити “під” російським патріархом Кирилом.  Тому що він  в українця асоціюється   винятково з агресором, з Москвою. А недавні події в Криму,  де з церков виганяли священиків усіх “немосковських” патріархатів, довели, що конфесійна агресія може  знову перерости у Майдан — тепер уже антимосковсько-антицерковний. Про це також застерігають і політики, і аналітики. Бо церква і нетерпимість  не поєднуються в українському менталітеті.
БОГ ОДИН, ПРАВОСЛАВ’Я — РІЗНЕ?
Яка ж нині  мапа українського православ’я?   За даними Вікіпедії,  в Україні нині майже 38 тисяч релігійних організацій, найчисельніша  серед котрих Українська  православна церква Московського патріархату, хоча  “московський” додаток  ієрархи цієї церкви  не полюбляють,  тому  що він чітко вказує на політичну (а не релігійну) спрямованість. УПЦ МП нараховує 12 тисяч 895  храмів та монастирів.  Це — дані Звіту про мережу  церков і релігійних організацій  в Україні станом на 1 січня 2013 року.
 Причому найбільше  релігійних організацій  УПЦ МП у нашій, Хмельницькій області (964), далі іде Вінницька (943) та Донецька (738). Найменше   церков УПЦ МП на Львівщині (69) та Івано-Франківщині (39).
Присутність на релігійній мапі  УПЦ Київського патріархату — 4 тисячі 702 (найбільше на Львівщині та Київщині). Українська греко-католицька церква представлена  3 тисячами  919 організаціями (найбільше  на Львівщині, Івано-Франківщині та Тернопільщині). Українська автокефальна православна церква має  1247 (найбільше на  Львівщині та на Тернопільщині)  організацій.  Руська православна  старообрядницька церква має 64 організації.
Релігійними справами  опікуються 31313 священнослужителів, з яких 168 — представники УПЦ МП.  У 500 (з них — 203  УПЦ МП) монастирях чернечий послух несуть 6834 ченці.   Випускається 384 періодичних видання, з них 108 — УПЦ МП.
Загальна кількість  церковно-релігійних інституцій щорічно зростає у межах 2 відсотків.
ОБНІМІТЬСЯ,  БРАТИ МОЇ...
Україну об’єднала революція. Західняків, східняків  не вдалося розколоти ні “сокирою” двомов’я,  ні “бандерівською загрозою”, а слова Державного Гімну   “Ще не вмерла України ні слава ні воля”  за час Майдану  вивчили і на сході, і навіть в Криму, який начеб відійшов у “вільне плавання”.  Давно зробили кроки назустріч одна одній УПЦ КП, УГКЦ,  УАПЦ, ієрархи котрих ще торік  підписали спільну заяву про об’єднання на  рівноправній основі, і цей крок  духовних отців українська громада зустріла дуже схвально.  
Тривалий час Московський патріархат тримався осібно, та й часта присутність в Україні у минулі роки російського патріарха Кирила  насторожувала українців і сформувала  досить критичне ставлення щодо “дружби”  УПЦ МП з  РПЦ.
Нині все змінилося. Московська любов до  “братнього” українського народу виявилась” любов’ю”  ґвалтівника і окупанта.  Ситуацію ж, в якій опинилася  УПЦ МП, аналітики вже охрестили “подвійним громадянством”, тобто “ні там, ні  сям”. Але одне діло, який дипломатичний хід оберуть ієрархи УПЦ МП, зовсім інше —  це сотні тисяч українських мирян, прихожан  УПЦ МП, які  справедливо  вважають  церкву, споруджену за  народний український  кошт своєю, тобто українською. Стати цілковито українськими священиками хочуть чимало служителів храмів  УПЦ МП. Тож  ідея “Русского мира”, насаджувана  в православному середовищі України  українофобом, кремлівським патріархом Кирилом, як ставлеником В. Путіна, рухнула.
 Ситуацію, яка нині склалася в православ’ї, обговорює суспільство, аналізують  політики, релігійні діячі.  Адже  де гарантія, що радикально налаштовані   революціонери не почнуть силоміць відбирати  храми, майно, вчиняти самосуд  щодо  церкви, яка до революції була фактично підпорядкована  Москві? Тобто  питань виникає чимало. До речі, до діалогу між українськими православними церквами МП і КП публічно закликав 17 березня в Луганську з пропозицією створити комісію та почати переговори стосовно об’єднання  церков в Єдину помісну церкву керуючий Луганською єпархією УПЦ КП  Афанасій, який звернувся до керуючих східними єпархіями УПЦ МП: “Хто, як не ми, православне духовенство, маємо показувати приклад любові, єдності та миру? В єдності — сила нашого  народу, в єдності ми подолаємо всі негаразди”, — закликає священнослужитель.
З публічними заявами про теперішню позицію УПЦ  постійно виступає у ЗМІ  її спікер  — голова Синодального інформаційно-просвітницького  відділу УПЦ МП Георгій Коваленко.  Він зауважив, що на сьогодні ще не вироблені шляхи об’єднання, бо надто тривалий час головні православні сили — Московський та Київський патріархати йшли різними політичними шляхами. Але  сьогодні цей  розділ чи  розкол  народ вже не сприймає, бо він, народ, хоче єдиної  Української православної церкви. Тоді діями церковників не будуть маніпулювати політики всіх мастей.  І  тому духовенство також хоче єдності, точніше відновлення  єдності,  про що говорять  предстоятелі УПЦ МП. Але, як кажуть, що не можуть  люди, навіть священнослужителі, те може Бог.
ПОДІЛЛЯ — ЗА ДУХОВНУ ЄДНІСТЬ
Як реагують на процеси  в нинішньому  політико-релігійному середовищі  подільські діячі   українського  православ’я? За словами  архієпископа Антонія (Махоти), керуючого  Хмельницькою та Кам’янець-Подільською єпархією УПЦ КП,   поки що процес об’єднання застряг, насправді, у переговорах на найвищому рівні.  А ось  Хмельниччина завжди була і є зразком мирного уживання обох  патріархатів —  Київського і Московського. До речі, на Хмельниччині діє 264 парафії  УПЦ КП. А на нашому   хмельницькому Майдані у найжорстокіші, найлютіші  часи, коли долю революції вирішували миті  протистояння, пліч-о-пліч з протестувальниками стояли священики  УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ,  РКЦ, євангелісти. І  Небесну Сотню відспівували представники усіх конфесій, в тому числі й УПЦ МП.
— Ми прагнемо до збереження взаємоповаги, терпимості та толерантності між представниками різних  релігійних конфесій та національностей в цих непростих умовах, — йдеться у заяві  архімандрита Антонія (Фіалка) — керуючого Хмельницькою та Старокостянтинівською єпархіями УПЦ МП.  — А тому сьогодні потрібно утримуватися від провокаційних заяв та висловів; не допускати захоплення храмів, монастирів, споруд та майна інших конфесій і всіляко утримувати радикально налаштованих осіб від беззаконних дій; робити кроки щодо зближення  між розділеними гілками українського православ’я (УПЦ, УПЦ КП та УАПЦ) з метою сприяння подальшому канонічному їх об’єднанню. Нам немає чого ділити — Україна в нас одна, — наголошує   владика Антоній.
Пишучи цю статтю,  я мимоволі ловила себе на думці, що дуже хочеться, аби  означення “Московський патріархат” залишилося у минулому.  А Українська православна церква стала  соборним помісним храмом, вік якого історично  перевершує і Російську церкву, і Російську імперію: пора повертатись до витоків.