Надрукувати
Категорія: Освіта
Перегляди: 600

Перед освітянами країни у новому навчальному році постануть гострі завдання, пов’язані з наданням освітніх послуг дітям та молоді з інвалідністю. Цього вимагають нещодавно внесені зміни в освітянське законодавство щодо так званої інклюзивної складової навчального процесу не лише в загальноосвітніх закладах, але й у вищій школі. Про особливості цих освітянських підходів та досвід інклюзивного навчання говоримо з ректором Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», доктором педагогічних наук, професором Михайлом Чайковським, взявши до уваги і той незаперечний факт, що цей виш у нашім краї заслужено вважається першопрохідцем вкрай потрібної освітянської місії.

— В чому, на ваш погляд, полягають нові особливості вимог освітянського законодавства щодо впровадження інклюзії, тобто рівного доступу до якісної освіти, Михайле Євгеновичу? Зрештою, в чому суть новаторських підходів у цій справі вашого вишу?
— У роки незалежності ми опинилися перед багатьма проблемами, які дісталися нам ще з радянських часів, коли освітні послуги людям з інвалідністю надавалися, м’яко кажучи, в особливому порядку, чого вже давно немає в європейській практиці. Тож наше суспільство лише починає з усією серйозністю братися за розв’язання цієї соціальної та освітньої проблеми, і держава прагне наздогнати своїх європейських сусідів. На моє переконання, напрям інклюзивної освіти є однією з найважливіших складових освітянської реформи. Попри усі складнощі на цьому шляху, робимо вкрай важливу справу, про що свідчать багаторічні напрацювання нашого закладу.
Адже Університет «Україна» загалом, — це потужний недержавний освітній проект, який став піонером інклюзивної освіти у вищій школі, діставши визнання не лише держави, але й суспільства. Окрім базової структури у Києві, до його складу входять 36 навчально-виховних підрозділів  у багатьох містах країни. Досить сказати, що Університет увійшов у десятку найбільших в Україні, ставши, зокрема, найбільшим серед недержавних. За 20 років існування заклад пройшов складний шлях від інтеграції до інклюзії і випустив понад 135 тисяч студентів різних спеціальностей та освітньо-кваліфікаційних рівнів від молодшого спеціаліста до магістра, в тому числі дипломи отримали близько 10 тисяч студентів з інвалідністю. Університет внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Колективом науковців усього закладу виконується більше ста комплексних науково-дослідних робіт. Профільною науково-дослідницькою тематикою Університету, як унікального закладу вищої освіти інклюзивного типу, є розроблення та впровадження у навчально-виховний процес науково-педагогічних технологій інклюзивного навчання студентів з особливими освітніми потребами, сучасних технологій реабілітації людей з інвалідністю, їхньої соціалізації та соціально-правового захисту. Спільно з Шауляйським університетом випускаємо англомовний журнал «Соціальне благополуччя: міждисциплінарний підхід», у якому публікуються результати досліджень щодо освітньої та соціальної інклюзії, отримані науковцями з різних країн світу. Щорічно в Університеті проходить міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі», де обговорюються важливі питання навчання молоді з інвалідністю. Університет у 2012  р. нагороджено золотою медаллю за результатами конкурсу в номінації «Інклюзивна освіта: «Відкрий вікно у світ», що проводився під час роботи IV Національної виставки-презентації «Інноватика в сучасній освіті». За час своєї діяльності науковцями Університету захищено 7 докторських та кілька десятків кандидатських дисертацій на тему інклюзії різних галузей знань (соціологія, педагогіка, психологія, фізичне виховання, право). Про внесок Університету у сферу інклюзивної освіти вищої школи красномовно говорить і той факт, що заклад високо оцінюється у національних звітах. Зокрема у доповідях Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти та науки, Міністерства культури та ін. Не випадково МОН України визначило наш заклад базовим ЗВО при проведенні щорічного Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт за напрямом «Актуальні проблеми інклюзивної освіти».
В активі Хмельницького інституту 19 років впровадження інклюзивного навчання. Щорічно у нас поряд зі здоровими ровесниками здобуває освіту молодь з особливими освітніми потребами. Нині в інституті навчається майже одна тисяча студентів, серед них понад 60 студентів з інвалідністю, а за роки існування нашого вишу ми підготували понад 9 тисяч фахівців зі спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів, з яких 850 випускників з особливими потребами. Варто зазначити, що інститут забезпечує рівний доступ до навчання студентам з різними вадами здоров’я за умовами повного виконання навчального плану. До того ж, такі студенти мають право на компенсацію вартості навчання від Фонду соціального захисту інвалідів.
Досвід нашого вишу із впровадження інклюзії у навчальний процес повчальний та показовий. Цю місію інститут прагнув гідно виконувати на Поділлі з перших днів свого існування, про що свідчать переконливі показники його діяльності. Зазначу лишень, що в консолідованому рейтингу МОН України ми вже кілька років утримуємо третє місце серед вишів міста Хмельницького, й п’яте в області, що, вочевидь, є показником високого рівня академічної та наукової підготовки наших студентів і професорсько-викладацького складу. Не секрет, що проблематика інклюзивної освіти має комплексний характер, вирішенням якої займається спеціально створений Центр соціальної інклюзії, що складається з мультидисциплінарної команди фахівців. ЦСІ координує соціальні контакти та співпрацю студентів з інвалідністю безпосередньо у виші та з їхніми батьками, місцевою владою, громадськими організаціям, соціально-реабілітаційними установами. Тут функціонує і належно облаштований навчально-реабілітаційний підрозділ. Не менш важливим завданням ЦСІ є формування інклюзивної компетентності викладачів та студентів за допомогою відповідних навчальних програм, курсів, тренінгів, майстер-класів, обміну досвідом з іншими колегами. Це, в свою чергу, забезпечує успішну соціалізацію студентів з особливими освітніми потребами. До речі, ми перші в області запровадили спеціальність «соціальна робота», «фізична реабілітація», «журналістика», що стали одними з наших базових фахів поряд з «документознавством» та «психологією».
Зазначу, що наш досвід зі створення інклюзивного вишу став особливо зручним для здобуття вищої освіти й нашим захисникам – учасникам російсько-української війни. Таких студентів-воїнів у нас 160 осіб. Обласна та міська влада забезпечує їм компенсацію вартості навчання. Організація гнучкої системи навчання для студентів, які не можуть постійно відвідувати аудиторні заняття, відбувається за допомогою дистанційних технологій. Особливо актуальним тут є психолого-педагогічний супровід навчання студентів-військовослужбовців, які повертаються із зони АТО.
Вважаю, не зайвим буде наголосити: перебуваючи в статусі недержавного вишу, ми робимо одну справу з державними ЗВО, щоправда з суттєвою поправкою на те, що наш навчально-виховний процес здійснюється загалом за кошти студентів і поповнюємо ми державний бюджет доволі значними податковими відрахуваннями.
— Все це, справді, вагомі аргументи на користь подібних недержавних вишів. Та, мабуть, варто нагадати, що університет виникав у нашім краї за доволі складних обставин та сумнівів?
— Сумніви у мене, якщо і були тоді, то стосувалися вони реакції на цей освітянський проект з боку нашої місцевої влади, а не самої ідеї його створення, яку вже реалізовував на той час фундатор Університету «Україна» Петро Таланчук. Тоді мені вже вдалося з однодумцями створити в нашому краї Подільське товариство імені Григорія Сковороди, навколо якого зібралося немало цікавих людей, захоплених ідеями геніального українського філософа. Власне, вони і стали моїми соратниками у реалізації задуму створення філіалу Університету «Україна» в нашому місті, а розпочали роботу ми саме в приміщенні Сковородинівського музею. Тож закономірно, що, ставши, як кажуть, «на ноги», ми встановили перший і поки що єдиний за часів незалежності пам’ятник українському поету і просвітителю та заклали парк «Сад Григорія Сковороди» біля інституту, який став окрасою нашого міста.
Принагідно хочу згадати тих людей, які першими повірили в цей проект і подали нам руку допомоги, коли треба було вирішити низку важливих організаційно-правових заходів. Як тут не подякувати тодішньому голові облради Миколі Приступі, який переконав обласних депутатів стати співзасновниками нашого вишу, коли облрада приймала рішення про створення філії Університету у нашім краї. Дуже суттєвою була тоді і допомога світлої пам’яті Хмельницького міського голови Михайла Чекмана. І я радий, що такі партнерські взаємини і співпраця з нашим вишем керівників області та міста залишилися донині. Серед тих, хто допомагав нам ставати на ноги впродовж чи не найважливіших перших років становлення, професор Ірина Предборська, директор Хмельницького відділення ЦНТЕІ Віктор Кравчук, директор обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Василь Карапазюк, редактор газети «Проскурів» Богдан Теленько, виконавчий директор Асоціації міст України Петро Калинюк, голова спостережної ради ПАТ «Проскурів» Іван Рудик, працівник облради, а згодом і парламентарій Василь Демчишин, депутат облради і начальник обласного управління освіти того часу Сергій Вознюк, народний депутат України, колишній міський голова Сергій Мельник та багато інших небайдужих людей. Висловлюю щиру подяку й нинішньому керівництву міста та області в особі міського голови Олександра Симчишина, який, до речі, має безпосереднє відношення до нашого вишу, адже свого часу працював у нас як доцент і декан, голові облради Михайлові Загородному та голові облдержадміністрації Вадиму Лозовому. Усі вони в непрості для нашої держави часи підтримують нас та наших соціально незахищених студентів. Не менш важливим була і залишається підтримка Хмельницького національного університету. Тодішній ректор Радомир Сілін надав у користування нашим студентам бібліотеку, а нинішній очільник Микола Скиба суттєво підтримав розробку дистанційних технологій; була й інша підтримка. Отож створення інклюзивного закладу на наших теренах схвалила і підтримала місцева влада, освітянські та наукові кола, громадськість.
—    Особливість вашого вишу у тому, що з перших днів свого існування, окрім вимогливого навчального клімату, в ньому завжди панувала справжня національно-патріотична атмосфера.
— Вважаємо своїм обов’язком поєднання вимогливих підходів до навчального процесу з вихованням принципової громадянської позиції студентів. Бо досвід нашого закладу у цій царині цілком виправданий суспільно-політичними реаліями в нашій державі. Приміром, як тут не згадати заслуги перед новітнім національно-визвольним рухом нашого президента Петра Таланчука, адже він був «хрещеним» батьком для організації РУХу, надавши приміщення столичного політеху під проведення установчого з’їзду цієї революційної сили на початку грудня вісімдесят дев’ятого.
— Знаю, що ваша докторська дисертація в Україні є першою і поки що чи не єдиною на тему впровадження інклюзії у вищій школі, і вона значно випередила час. За цей доробок вас було відзначено обласною премією імені Миколи Дарманського у номінації «кращий науковець».
— Щодо дисертації, то це справді так, але не менше радію, що нині поряд з моїм дослідженням наш інститут став центром серйозної науково-практичної діяльності у цьому напрямку на Хмельниччині. Врешті-решт головним у своїй освітянській діяльності вважаю те, що колективу таки вдалося створити виш, який повернув надію на повноцінне життя в українському суспільстві багатьом молодим людям, які до появи нашого інституту такої можливості не мали. Тобто наш університетський девіз «Хто думає про майбутнє, той творить освіту» у таких справах знаходить реальне втілення, і це є найголовнішим…
— Важко з цим не погодитися, тож дякую за цікаву розмову.
— І вам велика вдячність за розмову. Наостанок, хочу запросити на навчання до Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна» усіх охочих здобути глибоку вищу освіту.