Курси валют

22 жовтня 1918 року у Кам’янці-Подільському за наказом Гетьмана Скоропадського відкрито державний університет.

Гетьманат Павла Скоропадського надав Поділлю можливість вийти в освітньому плані на високий рівень і стати на один щабель із Харковом, Катеринославом (нині Дніпро), Одесою та навіть Києвом. Уже влітку 1918 року розпочалося повсюдне відкриття україномовних гімназій у Подільській губернії. Вони були негайно організовані у Вінниці, Брацлаві, Могилеві, Балті, Бердичеві, Меджибочі, Проскурові (тепер Хмельницький) та інших центрах Подільського регіону. Але чи не найважливішою подією в освітньому житті Центральної України стало відкриття Кам’янець-Подільського університету, другого українського вишу після Київського.
«Політику Павла Скоропадського називали «золотим затишшям». Україна отримала солідну міжнародну підтримку і ворог боявся зазіхати на територію, хоча внутрішня ситуація і залишалася неспокійною, — розповідає завідувач відділу новітньої історії Вінницького  обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко. — У цей час активно запрацювала економіка, з’явилися кошти, які (що важливо) спрямовували на освітнє та культурне відродження. На Поділлі активно відкривалися україномовні гімназії, при російськомовних — створювалися класи з викладанням українською мовою, працювали так звані лекторії або курси з вивчення історії та географії України. Але потужним поштовхом для розвитку науки стало саме відкриття університету в Кам’янці, який був другим україномовним вишом після Києва».
ПРО ТУ ПОДІЮ ПИСАЛИ ВСІ ГАЗЕТИ
З благословення гетьмана Скоропадського була створена комісія з питань вищої школи, яку, разом із комісією з організації Української академії наук, очолив Вернадський. Він знав: щоб поширити ґрунтовну вищу освіту в Україні, діючих Київського і Харківського університетів буде замало, адже майбутній Українській академія наук потрібно було отримувати кваліфіковані молоді кадри з yciєї держави. Цю базову думку також підтримав i Скоропадський, який поставив перед Радою Міністрів та генерал-губернаторами завдання про підготовку відкриття вищих навчальних закладів по всix губернських центрах. Першими для цього плану — своєрідними експериментальними містами — були Київ та Кам’янець-Подільський — земський центр Подільської губернії.
У липні 1918 року комісія почала напрацьовувати університетські статути, підбирати кадри і професуру для подальшої роботи. Адже, за проектом Вернадського, на базі вишів планували створити не просто центри вищої освіти, а науково-дослідні інститути та лабораторії. Скоропадському ця ідея подобалася, бо він вбачав у системі вищої школи  не просто створення університетів та науково-дослідних центрів у «глибинці», а й забезпечення тисячі робочих місць і для українських освітян, і для професури, яка емігрувала до Української держави із Росії.
«Є відомі факти, що питання про відкриття цього університету порушувалося ще у березні 1918 року, була створена спеціальна комісія, до якої входили місцева еліта, і вона клопоталася, щоб на Поділлі був вищий начальний заклад, але сприятливі умови настали саме під час Гетьманату. І от 17 серпня 1918 року гетьман Скоропадський підписує закон «Про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету», що був ухвалений Радою Міністрів. Скоропадський покладав великі надії на цей університет, вважаючи що завданням нових вузів є виховання молодої політичної і наукової еліти Другого Гетьманату. Його тимчасовим неофіційним керівником був призначений професор Іван Огієнко, який одразу почав курувати підготовку приміщень та зведення нових будівель для майбутнього університету, — додає історик Лариса Семенко. — Слід відзначити, що міська громада Кам’янця-Подільського поставилася вельми прихильно до гетьманського закону. Відзначаючи неоціненну допомогу громади, Скоропадський записав у свої «Спогадах», що «там і місто, і все суспільство пішло назустріч». Кам’янець-Подільський університет урочисто відкрили 22 жовтня 1918 року. Іван Огієнко сформував потужний професорський склад — в університеті праювали Драй-Хмара, Бажинський, Бучанський, Русова та інші».
Як згадує подільська просвітянка Олімпіада Пащенко, про ту подію писали в усіх місцевих газетах: «Довго тягнулася Служба Божа в домовій університетській церкві... Біла церква  й цілі широкі сходи перед нею аж до нижнього поверху — все було залито сонцем i наповнено приїжджими гістьми, а з місцевих — представниками організацій: у повному були Micькa дума, Рада «Просвіти» й Земської управи... По службі божій зібралися всі в довгій репрезентаційній залі. На підвищенні посередині зайняла місця за столом Професорська рада, й почалася урочистість відчитанням Гетьманського декрету про утворення нового університету. Далі пішли привітання, промови, читання телеграм... Тут ріднило всix у одну родину — i сивих заслужених учених з тією громадою слухачів студентів, молодих сил, що для них утворювалася ця вища школа; видатних політиків і бойовиків».
НЕЗАМОЖНЕ ТАЛАНОВИТЕ СТУДЕНТСТВО
Університет розташовувався у приміщенні, де свого часу була технічна школа. Будівля потребувала ремонту, і його швидко зробили. Паралельно міська дума виділила 100 десятин землі для будівництва нових корпусів. При університеті було започатковано чотири факультети, але спершу запрацювало два — історико-філологічний та фізико-математичний із двома відділами — математичним та природничим. За перші місяці навчання за підтримки меценатів та інтелігенції вдалося зібрати солідну бібліотеку з фондом у 19 тисяч примірників.
За рік існування університет вже мав п’ять факультетів і до тисячі студентів, чий контингент цілком можна було назвати народним. 34% молоді походили із селян, 25% — духовенства, 11% — ремісників, 8% — вчителів, 5,5% — із дворян. Більшість юнаків і дівчат належала до незаможних груп, які не могли внести плату за навчання. Їх підтримувало спеціально створене Товариство допомоги бідним студентам. За рахунок коштів меценатів навчалося щонайменше 40 студентів. У своїх спогадах Огієнко напише, що заяв було значно більше, ніж вони могли забезпечити, але намагалися найталановитішим не відмовляти. Для незаможних діяла навіть безкоштовна їдальня, утримувати її у період Директорії коштів вже не вистачало.
ВТРАЧЕНА МОЖЛИВІСТЬ МАТИ СИЛЬНУ ДЕРЖАВУ
Подальші військово-політичні події перервали це надзвичайно важливе починання. Кам’янець опинився у руках Директорії, до якої приєднався і професорсько-викладацький склад вишу. Протягом 1919 року навчальний процес не зупинявся, фінансування вишу покращилося після призначення його ректора Івана Огієнка міністром освіти УНР. Але коли 16 листопада 1920 року більшовики захопили місто, ректор Іван Огієнко змушений був виїхати до Польщі, як і більшість університетських викладачів. Випустити третій курс так і не вдалося. 9 сіяні 1921 року рада Наркомату освіти УСРР ліквідувала Кам’янець-Подільський державний український університет, створивши на його базі Академію теоретичних знань, яку згодом перейменували в Інститут теоретичних знань і переорганізація якої тривала ще багато років. Відновився університету вже за часів незалежності у 2003 році, а з 2008 року він носить ім’я Івана Огієнка
«Кам’янець-Подільський університет мав всі шанси стати першим та головним науково-освітнім центром усього Поділля. Як мав усі шанси врятувати українську державність і гетьман Павло Скоропадський. Цей період довго замовчувався, бо Радянській владі не властиво було популяризувати «золотий час» України, коли працювали залізниці, підприємства, створювали українські школи, відкривалися картинні галереї, музеїв, архіви, — резюмує Лариса Семенко. — Скоропадський добре розумівся на фінансових та дипломатичних справах, але разом із тим дбав про культурне будівництво. І якби він залишився при владі, ми могли б мати сильну державу. Його помилка — у надто ліберальній позиції й відсутності підтримки     — він запросив фахівців у різні структури і господарства, але не всі були патріотами, дехто був монархічних позицій, комусь була чужа націоналістична ідея, і були негативні факти, коли на місцях при гетьмані дуже багато заарештовували вчителів, особливо у провінції, і безпідставно. Це підривало довіру до Гетьманату. Пізніше, будучи в еміграції, Скоропадський відчує, що він міг би зробити набагато більше, перебуваючи при владі, але не встиг чи не зумів».
За неповні вісім місяців Гетьманату Павла Скоропадського вдалося зробити неможливе: було засновано Академію наук, відкрито два українські університети, 150 українських гімназій, відкрилися кілька українських банків і акціонерних компаній, були сформовані Національний архів, Національна бібліотека, започатковані Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр і багато інших важливих інституцій. Нині гетьмана Скоропадського сміливо можна назвати одним із найбільших державотворців серед тогочасних очільників України.