Надрукувати
Категорія: Освіта
Перегляди: 241

Виклик, що кинула світові пандемія, вніс корективи у всі без винятку галузі. Школярі і студенти навчаються дистанційно: спочатку цій новині неабияк зраділи — додаткові ж бо канікули. Втім і ті, й інші нині зізнаються, що понад усе хочуть повернутися до звичного навчання. Вчителі, гідно прийнявши виклик часу, блискавично освоїли Moodle, Zoom, Google Meet, Skype, їхній Viber перетворився на суцільний шкільний зошит (товстезний). Батьки врешті усвідомили всю нелегкість праці педагогів. З цього приводу з’явилося чи не найбільше анекдотів. МОН щоднини старається вдосконалити-покращити цей процес віддаленого навчання. Уже навіть є розширені роз’яснення і рекомендації щодо завершення навчального року та оцінювання в умовах карантину і дистанційного навчання… Що думають про нинішній дистанційний навчальний процес — ми поцікавилися у його учасників: студентів, учнів, викладачів, вчителів.

Ярослава Слободян, вчитель початкових класів Москалівської ЗОШ 1-3 ступенів, що на Ярмолинеччині:
— Під час дистанційного навчання у мене стало набагато більше роботи,  адже потрібно знайти такі доступні методи навчання, щоб на відстані пояснити кожному учню. Стараюся роз’яснити та заохотити другокласників, а потім ще індивідуально перевірити кожну роботу, виправити помилки, розтлумачити ще раз, і основне, чого так чекають учні, — нагородити, адже оцінок ми не ставимо. Та все ж головна робота у батьків моїх учнів. Сумлінні батьки сідають разом із своїми дітьми і, переглядаючи відео-
уроки, самі ще раз пояснюють дітям матеріал. Наголошую, як можуть, як зрозуміли. Тож потім доводиться виправляти їхні помилки, а це важче, ніж вчити. До того ж, оцінюючи учнів, ми оцінюємо старання батьків, а не конкретні знання учнів. Виправляючи помилки, я час від часу спілкуюся з батьками по телефону, і часто вони кажуть, що дитина мала правильну думку, та вони наполягли на своєму і зробили помилку. Основний негатив для дітей у тому, що вони втратили основне, заради чого ходять у школу, — це живе спілкування з однолітками, друзями, вчителями. Позитив бачу в тому, що діти таки вчаться працювати самостійно, шукати інформацію в різних джерелах. Добре було б, якби батьки розуміли, що головне, щоб діти зробили самі завдання, як можуть, скільки можуть, але засвоїли і зрозуміли. Та є батьки, які плачуть і роблять все за дітей, щоб було швидше, а є такі, що не роблять нічого, бо вони не можуть їх змушувати. І ми, вчителі, повинні всіма силами мотивувати бажання дітей вчитися. У моєму другому класі 12 учнів. Регулярно виконують майже всі завдання восьмеро, час від часу, через поганий Інтернет, виходять на зв’язок двоє, з двома спілкуюся по телефону і не бачу ніяких результатів, бо Інтернет зовсім відсутній… У школі ж я могла підійти до кожної дитини. Дуже вдячна своїм батькам за допомогу. На Фейсбук створила групу для батьків «Карантинка», де виставляю всі виконані завдання, бо на телефоні вже нема пам’яті... Та тут почалося:  моя дитина краще розказала вірша, а твоя гірше. Змушена була видалити всіх батьків, щоб не судили... бо для мене учні всі попрацювали, і я так чекаю на їхні відеоповідомлення. Словом, вчителям сумно за своїми вихованцями, і ми хочемо на роботу. Діти також часто кажуть, що краще б вчителька пояснювала, бо батькам не вистачає терпіння. Деколи, перевіряючи дитячі роботи, приходжу до висновку, що дитина виконує краще, ніж у школі, і тут бачу своє недопрацювання під час навчання. І скажу як мама — маю ученицю в 10 класі. Спочатку їй було дуже важко без спілкування з однолітками, та зараз трохи пристосувалися — виходять із подругою гуляти в поле, ліс, удвох, дотримуючись дистанції. Уроки робить самостійно, шукає інформацію в Інтернеті та підручниках, правда, робить тільки те, що їй цікаво і потрібно, і я думаю, що це вже можливо, бо в школі ми забиваємо дітям голови всім, і сумлінні учні мусили все вчити, а тут у них є вибір, що вчити, а що списати. Та, головне, залишитися живим і здоровим... а ще —  сприймати все з розумінням.
Альона Матвейцова, вчитель української мови і літератури та зарубіжної літератури Москалівської школи 1-3 ступенів Ярмолинецького району:
— Святий Франциск Ассізький сказав: «Почніть робити те, що потрібно. Потім робіть те, що можливо. І ви раптом виявите, що робите неможливе». У ситуації, в якій сьогодні опинилася Україна і весь світ, ми бачимо, наскільки важливою є робота вчителів. Дистанційне навчання — це можливість навчатися та отримувати необхідні знання віддалено від навчального закладу. Але воно має свої переваги та недоліки. Щодо останнього: по-перше, учні не завжди забезпечені достатнім технічним обладнанням. Не кожен має комп’ютер або постійний вихід в Інтернет. Також, починаючи з п’ятого класу, не в усіх учнів є вміння та навички щодо роботи із сучасними комп’ютерними засобами та програмним забезпеченням. Буває й так, що в одній сім’ї навчається четверо дітей, а телефон із підключенням до Інтернету один. По-друге, робота за комп’ютером хоч і здається звичною легкою справою, насправді може зашкодити здоров’ю, якщо занадто довго сидіти за монітором і не давати очам відпочити. А що вже говорити про використання планшетів чи гаджетів. По-третє, учні вибирають для виконання предмети ті, які найбільше подобаються. По-четверте, з’являються проблеми ідентифікації учнів — чи самостійно виконує завдання, чи з допомогою ГДЗ, чи це робить хтось із рідних. Найефективніший спосіб простежити — це відеозв’язок, що за відсутності комп’ютера не завжди можливий. По-п’яте, недостатній рівень комунікабельності, впевненості, роботи в команді, навчання від іншого, обмін досвідом із даного питання, відсутність дискусій. До недоліків я б віднесла брак самостійності в навчанні та лінощі.
Що ж стосується переваг дистанційного навчання, сюди б я віднесла: здобуття ІТ-навичок, можливість навчання у відповідності до твого темпу, особистісних особливостей, освітніх потреб. Як риба в воді при такому навчанні відчувають себе сором’язливі, замкнуті, інтроверти. З’являється чимало часу на власне хобі, можливість психологічної адаптації при підготовці до ЗНО. Крім того, я б відзначила, що перевагою дистанційного навчання є можливість батьківського контролю над засвоєнням учнями знань.
Яким би не було навчання, завжди має бути індивідуальний підхід. Головне — не стояти на місці. Кожен крок — це досвід, знання, навички. Найголовніше — почати діяти. Все інше залежить від наполегливості. Від наполегливості вчителів, учнів, батьків.
Іванна Макух, викладач, доцент кафедри міжнародної інформації ЧНУ імені Юрія Федьковича:
— Основними дистанційними платформами навчання в нашому закладі є: Google meet та Moodle. Формами швидкого спілкування: Telegram, Viber. Задля можливості зрозуміти і освоїти Moodle були організовані курси дистанційного навчання для викладачів. Дана платформа дозволяє викладачу комплексно представити програму свого курсу, наповнити її літературою, електронними ресурсами, а також полегшує самостійну роботу студента. Адже сама платформа передбачає такі види діяльності, які включають спільну роботу студента і викладача (наприклад, спільне формування глосарію до курсу, обговорення проблемного питання на ресурсі форум, чат та ін.). Щоправда, потрібно значно більше витрачати часу на опис кожної форми роботи та критеріїв оцінювання. В перспективі буду використовувати і удосконалювати систему Moodle, адже основними її перевагами є: система підтримує обмін файлами будь-яких форматів — як між викладачем і студентом, так і між самими студентами. Сервіс розсилки дозволяє оперативно інформувати всіх учасників курсу або окремі групи про поточні події. Форум дає можливість організувати навчальне обговорення проблем, при цьому обговорення можна проводити по групах. До повідомлень у форумі можна прикріплювати файли будь-яких форматів. Є функція оцінки повідомлень — як викладачами, так і студентами. Moodle дозволяє контролювати відві-дуваність, активність студентів, час їх навчальної роботи в мережі. Викладання лекційного матеріалу відбувається через платформу Google meet, яка також прив’язується до Moodle (студенту на університетську пошту приходить сповіщення про час і дату нашого відеозаняття). Складність роботи українського викладача полягає в перевантаженні, адже доводиться викладати по 6-8 курсів, тому швидко і в короткі карантинні терміни наповнити цікавим інформаційним контентом досить складно. Окрім викладацької діяльності складовою частиною нашої роботи є наукова діяльність (написання статей та участь в наукових конференціях) та методична, а це також забирає багато часу і сил.
Думки учасників освітнього процесу щодо дистанційного навчання продовжимо друкувати в наступних номерах. Тож запрошуємо до розмови.