На життєвій ниві поряд із нами завжди є люди, які вирізняються своїми неповторними рисами, своїм незмірним душевним багатством, і понад усе — своїм всеосяжним і незбагненно високим духом і чимось дуже й дуже особистісним. Побіля таких людей хочеться бодай на мить призупинитися, подумати, помовчати і відігріти власну душу.
Саме такою є Галина Сунік, яка днями зустрічатиме свій ювілей. Педагог з великої літери, учителька зарубіжної літератури Деражнянської ЗОШ № 2, ведуча мистецьких подій та керівник творчих об’єднань. Галина Іванівна обиралася депутатом районної ради, нині — присяжна Деражнянського районного суду. Мудра, талановита, обдарована, а ще — глибоко і по-сучасному ерудована представниця свого освітянського роду.

— Галино Іванівно, завжди приємно дивує, як природно і невимушено вкрапляються у ваші розповіді цитати, крилаті вислови, доречні до кожної життєвої ситуації.
— Любов до мови, до слова у мене спадкове. Адже моя мама Ганна Петрівна Хандій після закінчення педінституту викладала мову та літературу на Івано-Франківщині, куди приїхала за направленням. Невдовзі, до речі, її призначили на посаду директора школи. Цій посаді вона присвятила десятки років, аж до виходу на заслужений відпочинок. У шкільні роки я дуже полюбила лірику, багато читала. Саме любов до літературного слова, зрештою, і визначила мій життєвий шлях. Після десятого класу вступила на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педінституту. Після його закінчення отримала направлення в Деражнянську ЗОШ № 2, що на малій батьківщині моєї матері, яка родом із села Згарка. Так і хочеться сказати словами Ліни Костенко: «Я вибрала долю собі сама. І що б зі мною не сталося, У мене ніяких претензій нема До долі, моєї обраниці».
За 40 років безперервного педагогічного стажу я, чесно кажучи, не нажила якихось особливих статків. Моє багатство — це мої учні, яким старалась передавати знання, навчати самостійно мислити, прищепити моральні якості, пробудити в дитячій душі совість, людяність, відповідальність перед собою. З перших моїх учнів — колишній голова Деражнянської районної адміністрації Володимир Шагака, депутат обласної ради Оксана Берегова, шанований в області лікар Віталій Онофрійчук. Серед моїх колишніх вихованців є і двоє вищих офіцерських чинів: підполковник служби СБУ Олександр Цесліцький, підполковник державної служби надзвичайних ситуацій Дмитро Василенко. Валерій Граняк — нині доцент, кандидат технічних наук, працює на викладацькій посаді у Вінницькому політехнічному університеті, Христина Теленько — трудиться в Національному банку України в Києві. Тетяна Ковпак займає посаду держслужбовця на рівні області. Роман Черкаський — головний економіст депо Гречани. А професію педагога обрали колишні вихованки Оксана Суханюк, Наталія Самітовська та Алла Кучер.
— Як відомо, крім педагогіки, яка є основним вашим покликанням, маєте неабиякий творчий мистецький хист і в інших іпостасях…
— Якось так сталось, що вже 20 років поспіль є ведучою літературно-мистецького клубу «Палітра» та 30 років — ведучою Ахматівських читань, що проводяться на базі районної бібліотеки. Дуже подобалось бути ведучою зустрічей з творчими людьми — відомим в Україні талановитим поетом Миколою Луківим, а також такими творчими особистостями як Ольга Нагорна, Олена Свистун, Ольга Ковпак та іншими.
— Кажуть, що ви безмежно закохані в театр…
— Це у мене ще зі студентських років. Ніколи не забудуться враження, пережиті мною від концерту митця Бена Бенціанова… Протягом останнього десятиліття я організовувала відвідини обласного драматичного театру імені
М. Старицького — для учнів школи та моїх друзів і колег із Деражні. Ми переглянули практично весь репертуар цього театру, а також побували на постановках театрів — Вінницького, Київського, Волинського та Житомирського, які приїжджали на гастролі до нашого обласного центру.
— А мені особисто, як і багатьом учасникам поїздки по шевченківських місцях, організованої вами років п’ять тому, ніколи не забудуться ні Моринці із музеєм-садибою Тараса, ні Канів. Згадую, як очікувано для всіх залунали «Думи мої, думи» у вашому виконанні та підтриманих вчительками зі шкіл нашого району.
— Тарас Шевченко для мене, як і для кожного із нас, українців, то є щось рідне, неминуще і …святе.
— Галино Іванівно, напередодні ювілею вам, безперечно, хотілося б згадати добрим словом багатьох людей, які є вашими друзями, колегами, наставниками чи просто дорогими людьми.
— З великою пошаною, любов’ю і вдячністю завжди прислухаюся до порад Ольги Григорівни Нагорної та Галини Михайлівни Євсєєвої, які відзначаються глибиною думки, широтою обдарувань. Дуже люблю і завжди дякую моїм старшим, а також молодшим колегам — Зінаїді Андріївні Іваніцькій, Анатолію Івановичу та Галині Іванівні Кенцам, Михайлу Онуфрійовичу та Валентині Володимирівні Настунякам, Олені Іванівні Усатій, Олені Фоківні Свистун, Зінаїді Іванівні Добровольській, Лілії Василівні Івановій.
Низько вклоняюсь моїй матері Ганні Петрівні Хандій — за все, що я мала, маю і буду мати. Спасибі Долі, що подарувала мені двох донечок — Анну і Тетяну, чоловіка Володимира Михайловича (на жаль, вже покійного), зятів Владислава і Богдана, онуків Ростислава, Владислава, онучку Агнію. Бог подарував мені і гарних сватів — заслуженого артиста України Владислава Гжегожевського, його дружину Тетяну, а також сватів із Шевченкового краю — священика Михайла Кучку і матушку Тетяну.