Вже двадцять чотири роки перебуває у статусі довгобуду школа в селі Новолабунь Полонського району. Місцеві жителі чекали на те, що от-от до нової школи підуть їхні діти. Потім сподівалися, що хоч... онуки сядуть за парти в новому храмі освіти.
Надія зажевріла напередодні парламентських виборів 2012 року. В селі побували кандидати в народні депутати. Вони запевнили, що справа зрушиться. Одностайними були й обласні керівники. Окрім школи, планувалося збудувати ще й клуб.
І що ж?
Жодних перспектив
Приїхавши в Новолабунь, ми спершу навідалися на будівельний майданчик нової школи. Похмура цегляна споруда стоїть на узвишші. Будівля без даху і вікон символізує собою всю суть поняття «незавершеність». Цегла не витримує випробування морозом і вологою. Стіни почали руйнуватися, а на другому поверсі в кількох місцях вже впало перекриття із залізобетонних плит...
Та повернімося в 2012 рік. Замовником першої черги будівництва школи на 247 учнів та клубу на 400 місць у Новолабуні виступало КП «Управління капітального будівництва обласної ради». За результатами проведення тендеру, замовник визначив фірму підрядника — «Поділля Рембуд». Договір з виконання будівельних робіт передбачав суму 20875270,00 гривень. Виконавець освоїв 240257,81 грн. від загальної суми.
У березні 2013 року згідно з рішенням сесії обласної ради функції замовника передали іншому підприємству — ДП «Хмельницька обласна служба єдиного замовника». Після таких змін, як це передбачено законодавством у сфері держзакупівель, були проведені нові конкурсні торги. Переможцем знову стало «Поділля Рембуд», яке запропонувало найкращі умови на суму 20677158,00 грн.
Одержавши запевнення завершити будівництво в обумовлені строки, зі школи зняли дах, прибрали старі вікна. Перекриття було тимчасовим і не дуже надійним, але хоч трішки захищало конструкцію від снігу і дощу. А далі, на жаль, гроші ніхто не виділяв і все завмерло.
Зрештою обіцяли дати 2 мільйони гривень на відновлення робіт, проте підрядник отримав лише 240 тисяч гривень. За ці кошти почали підготовку до будівництва і демонтували старий дах. Але фінансування раптово припинилось. Будівлі школи і клубу віддали на поталу негоді не на одну осінь та зиму. Кожного року мрія жителів села, образно кажучи, розвалюється на їхніх очах, як і самі будівлі.
«Всі ми вболіваємо за школу, — каже сільський голова Тетяна Саранчук. — Але що можемо самі вдіяти? Вільні кошти громади у нас вилучаються. Самим фінансування вистачить лише на сім місяців. Не те що на школу, на розбиті дороги по селах у цьогорічному бюджеті не заплановано жодної копійки. У районній адміністрації про нашу проблему добре знають. Микола Олицький — глава нашого кооперативу «Новолабунський», депутат районної ради, постійно тримає це питання на контролі. Власне кажучи, за кошти кооперативу і було профінансовано оновлення проектної документації по школі, оскільки з 1996 року всі розрахунки треба було відновлювати, адже ще за старим проектом будівництво школи повинно було обійтися в один мільйон 551 тисячу гривень».
Кошти, як для села, кооператив зібрав немаленькі — 260 тисяч гривень. З року в рік надій на те, що до нової школи підуть діти, стає все менше. Тим часом село живе і має чудові перспективи для розвитку, бо тут є найважливіше — робота.
Міць кооперативу — надія села
Село Новолабунь досить потужне в економічному плані, має перспективи на світле майбутнє. В першу чергу, це обумовлено роботою кооперативу «Новолабунський» — наступника колишнього колгоспу ім. Кірова. Сьогодні це — успішне господарство, яке очолює Микола Олицький. Тут задіяне майже все працездатне населення села, а це — 330 осіб. Роботу дають всім, нікому не відмовляють. Напрямок розвитку — традиційне для нашої області вирощування зернових і технічних культур. Також активно розвивають тваринництво. Мають 2500 голів великої рогатої худоби, 790 корів, 2000 свиней, 400 овець. Є цілком укомплектований автопарк для здійснення повного технологічного циклу. Стабільно виплачується заробітна плата.
«На перших порах нам було дуже складно, — каже Микола Васильович Олицький. — Починаючи з середини 90-х, держава втрачала контроль над сферою сільського господарства. Але нам вдалося все зберегти. Нічого не розгубили, нікому нічого не віддали, навіть примножили те, що мали».
У Новолабуні є невеличка гідроелектростанція. З середини 80-х вона не експлуатувалася, все обладнання стало непридатним, а конструкції зруйнували. Але торік у рамках пілотного проекту «Реконструкція малих ГЕС», який спільно здійснюється Україною та Нідерландами, електростанція була відновлена. Компанія «BGP Engineers» — реалізатор проекту, модернізувала об’єкт, і тепер потужність ГЕС становить 123 кВт/год. У селі навіть планують створити лінію освітлення, однак поки на це недостатньо коштів. Але насамперед всі думки про школу, бо вона — один з ключових інфраструктурних об’єктів.
І школа — не школа
Не кожна сільська школа у Полонському районі може похвалитись такою кількістю дітей, як Новолабунська. Зараз тут навчається 174 учні.
«Торік в перший клас пішли 24 дитини, на наступний рік буде 16, — розповідає директор школи Марія Свінціцька. — Як такого, одного приміщення навчального закладу немає — є різні будівлі. Головний корпус школи — одноповерхівка, яка проектувалась як гуртожиток для колгоспників. Зводили ще в 1976 році. Її трохи добудували і намагаємося утримувати в нормальних умовах. Їдальня, комп’ютерний клас, актовий зали — теж розташовані в різних приміщеннях. Будівлі, де вчаться молодші класи, виповнилося… 117 років».
У Новолабуні організовано підвіз сорока учнів із сусідніх сіл і вісьмох учителів. Незважаючи на те, що село газифіковане, приміщення школи опалюється дровами, вугіллям, бо вкладати гроші в опалення старої школи вважали недоцільним, оскільки були великі сподівання на нову.
Ще одна проблема — відсутність спортзалу. У старій будівлі змогли облаштувати тільки невелику спортивну кімнату. Уроки фізкультури проходять на вулиці, заняття гімнастикою проводяться в актовій залі.
На шляху до оптимізації
У країні зараз економлять на всьому. Стосується це й освіти. На горизонті вже бовваніють не одна закрита школа і не один десяток вчителів без роботи. Від оптимізації, яка насувається чорною хмарою, не сховається ніхто. Хоча, якщо добре подумати, плани оптимізації можна дуже вдало поєднати із завершенням школи. Якщо її добудувати, оснастити комп’ютерною та іншою технікою, зробити акцент на підготовку фахівців професійно-технічних спеціальностей, можна було б створити сучасний освітній центр.
Це — мрії, надії. Може, з часом новолабунці почують від чиновників добру звістку про рішення врешті-решт добудувати школу. Зволікати далі не можна. Адже беззахисний об’єкт більше не витримає ще кількох зим. Хоча б законсервували будівництво, захистили цегляну коробку тимчасовим накриттям. Бо жаль, коли витрачені мільйони полетять за вітром.
Gismeteo 
