Світло доброти! Я не випадково звернула увагу на фото підлітка на сторінці у фейсбуці волонтерки Людмили Степанюк. Десятирічний хлопчик Руслан Джафоров, учень Хмельницького колегіуму № 16 випікає смаколики для бійців...
З самого початку російсько-української війни Людмила з чоловіком Миколою і матусею Тетяною Луцюк закупляли за власні кошти медикаменти, такі необхідні на фронті, знайшли волонтерів і відправили на передову.
– Знайшлося чимало послідовників серед лікарів-колег, зовсім не знайомих людей, які переказували кошти на м’ясні консерви, різноманітні смаколики. Не одну тисячу смачних закруток передали на фронт. Пані Людмила із вдячністю згадує волонтерок із Давидковець, Малашівців, Пиляви, Розсоші. А вчителі, персонал, учні Андрійковецької гімназії виліпили до тисячі вареників і передали Людмилі Степанюк для відправки нашим захисникам.
– Предмети особистої гігієни теж купували та відправляли бійцям, – каже моя співрозмовниця, – щоразу звітую за всі кошти, щиро дякую небайдужим і нам сприяє все більше подолян.
...Доба має 24 години, не уявляю, як встигає лікарка організовувати волонтерську допомогу та боротися за життя пацієнтів.
Заходжу до приміщення інсультно-реабілітаційного центру КНП “Хмельницька обласна лікарня” і потрапляю в коридор, який аж засліплює своєю білизною: на підлозі біла плитка, стіни теж білого кольору, багато кімнатних рослин. Комфортні палати з усіма зручностями розраховані на двох хворих.
Людмила Володимирівна з усмішкою пригадує свої перші кроки в медицині. Після закінчення Вінницького медінституту імені М. Пирогова проходила інтернатуру в обласній лікарні. Придивлялася до досвідчених: кандидата медичних наук Олександра Костюка, Оксани Ковтун, Ірини Верхоли, Анатолія Омелянчука. А скільки радощів було, коли почала працювати лікарем в неврологічному відділенні обласної лікарні. Відтоді минуло півтора десятка літ. Прийшло визнання до невролога, на прийом до неї було стільки пацієнтів, але жодного не залишила без уваги, терпляче пояснювала, які треба обстеження, розписувала лікування. Невдовзі приходили до своєї рятівниці пацієнти, дякували за професіоналізм, доброту.
– На черзі, з ініціативи головного лікаря Якова Цуглевича, було створення центру, в якому могли б відновитися хворі, котрі перенесли крововилив у головний мозок, – розповідає Людмила Володимирівна, – мене викликали до керівника лікувального закладу, звісно, хвилювалася, але ще більше стривожилася, коли головний лікар запропонував очолити новостворений підрозділ. Порадилася зі своїми наставниками з неврології, погодилася.
Було важко, бо в приміщенні необхідно зробити ремонт, створити комфортні умови для відновлення хворих. Шукала кошти в меценатів, із вдячністю згадує величезний внесок народного депутата України Олександра Гереги, котрий посприяв із ремонтом.
Тепер команда Людмили Володимирівни – неврологи Вікторія Кравчук, Вадим Гавловський, реабілітолог Максим Касяндрук, ерготерапевт Світлана Пронозюк, фізіотерапевт Юлія Шимків, медсестрички та няні дбають про зцілення недужих.
– За рік лікуємо понад дві тисячі хворих, – констатує керівник центру. – Маємо спеціальну реабілітаційну залу з сучасним обладнанням. Учимо заново ходити, розмовляти, повертаємо до життя немічних, котрі перенесли важку хворобу. І як приємно бачити результати нашої праці, якою радістю сяють очі тих, кого привезли на інвалідному візку, а після лікування та реабілітації йдуть додому своїми ногами.
Нашу розмову раз по раз переривали телефонні дзвінки: телефонували волонтери, небайдужі меценати, а як приємно було чути, коли Людмилі Володимирівні дякували бійці з фронту. Її, такого невтомного лікаря-волонтерку знають на всіх фронтах, бо їдуть їхні передачі на схід, на південь, на північний напрямок.
– Я мрію про той день, коли назавжди підуть у минуле страшні кровопролиття, – ділиться своїми мріями пані Людмила. – Щоб не плакали згорьовані матері, дружини, діти. Знали б, скільки інсультів виникають у людей від постійних стресів!
А ще мріє матуся, що її син Артем – четвертокурсник Київського національного університету імені Тараса Шевченка – майбутній юрист – одержуватиме диплом під мирним небом. Такою ж милосердною, як матуся, мріє стати донечка Дарина – десятикласниця. Її мета – теж стати студенткою Вінницького медуніверситету. До речі, Людмила одержувала лікарський диплом вже з двома діточками.
Кредо Людмили Степанюк – боротьба за людей: тих, хто не шкодує свого життя, виборює нашу свободу та не здається.
Кажуть у народі: “Добро повертається добром”. Сподіваюсь так і буде для Людмили Степанюк. Завтра велике свято – Покрова Святої Богородиці, День захисників Вітчизни. Тож хай Матінка Божа береже і Вас, Людмило Володимирівно!