Колись це, без перебільшення, було ціле лікарняне містечко. З водолікарнею, бальнеологічним відділенням… І радонова вода не поступалася тій, що в Хмільнику. Територія Полонської райлікарні імені Н. Говорун і зараз залишилася надто великою, ошатно красивою, дбайливо доглянутою, та й кількість корпусів та сама. Втім оптимізація, економія, проблеми галузі щороку змушують пустувати все більше приміщень.

«Більшу кількість відділень, – розповідає головний лікар закладу Іван Леонідович Савіцький, – сконцентрували у найновішому, побудованому у 90–их роках, чотириповерховому хірургічному корпусі. Тож тут і хірургія, й реанімація, й гінекологія, й пологове, й жіноча консультація… Цьогоріч неврологічне відділення туди переведемо. Бо наразі маємо сім розкиданих діючих корпусів. А минулого року за кошти обласного бюджету замінили у хірургічному корпусі на металопластикові вікна й двері. Тож і просторіше стало, і тепліше, а головне – економніше. Ще перейшли з газового опалення на твердопаливне, – веде далі головний лікар. – Заощадити на теплі вдається суттєво, адже, якщо за газ, ще до здорожчання, сплачували майже 2,5 мільйона гривень, то зараз на обігрів витрачаємо 1,5 мільйона».
Через щорічне зменшення фінансування галузі, змушені, як і всі, і штатний розпис змінювати, і заклад оптимізовувати. Ось, до прикладу, на базу фізіотерапевтичного відділення, зробивши, звісно, окремий вхід, перевели протитуберкульозне. Це дало можливість заощадити 60–80 тисяч гривень на рік лише на теплі.
«Якщо втілять у життя пілотний проект з формування медичних округів, – констатує Іван Леонідович, – у нас зроблять три округи: Шепетівський, Хмельницький і Кам’янець–Подільський. Ми будемо належати до Шепетівського. Тут буде створена багатопрофільна лікарня, яка надаватиме усю необхідну допомогу на другому базовому рівні. Наш заклад, найімовірніше, тоді стане плановим. Ці реформи, – констатує лікар, може, й на краще, бо якщо сконцентрують такі важливі ланки, як хірургія, реанімація, перинатальний центр, в одному закладі, що охопить кілька районів, відповідно лікарі працюватимуть більше, матимуть багатший досвід, тож рівень надання допомоги, зрозуміло, буде вищим. Але, – зітхає Іван Леонідович, – як людям до тих лікарень добиратися? Якщо на Шепетівській станції швидкої допомоги лише один нормальний автомобіль «Пежо» і два старенькі УАЗи. Як нашими дорогами, особливо, нерозчищеними, засніженими зимою довезти до медзакладу породіллю? Ви знаєте, дуже хотілося б , – зауважує Савіцький, – аби за будь-якого реформування галузі держава враховувала в першу чергу інте-реси людей, а не свої».
Якщо ж подібне реформування все ж відбудеться, то вищеописаний хірургічний корпус стане головним і чи не єдиним діючим у колись величезній Полонській райлікарні.
Але у переддень свята Іван Леонідович все ж зупиняється на позитиві. А хорошого в очолюваному ним закладі таки немало. «В першу чергу, – не без гордості заявляє головний лікар, – у нас злагоджений, високопрофесійний колектив. Третина лікарів вищої категорії. Кожним з моїх колег треба пишатися. До прикладу, завідуючий хірургічним відділенням Віталій Загоруйко, відділенням анестезіології й інтенсивної терапії Андрій Савчук, терапевтичним Йосип Градомський, поліклінічним Вікторія Гринчук, пологовим Антоніна Полоневич, дитячим Оксана Савіцька – лікарі, які, окрім того, що професіонали високого класу, ще й своїми силами знаходять спонсорів, проводять ремонти відділень, створюють належні умови для перебування хворих. А наша головна медична сестра Валентина Кобильчак, – пишається Іван Савіцький, – єдина в області цього року до Дня медичної сестри нагороджена грамотою Міністерства охорони здоров’я».
А ще минулоріч за кошти обласного бюджету лікарня отримала фіброгастроскоп. Бо не мати такого необхідного обладнання у час стрімкого росту онкопатологій таки важко. Доводилося відправляти пацієнтів на обстеження до Шепетівки чи обласного центру. «А ще, – констатує Савіцький, – ми одними з перших в області отримали ліцензію на переробку донорської крові, маємо всі умови для її зберігання. І хочу похвалитися, – веде далі лікар, – маємо прекрасного мецената в особі головного лікаря Київського пологового будинку №5, заслуженого лікаря України Михайла Макаренка. Завдячуючи йому – у нас сучасний повністю укомплектований реанімобіль «Рено», подібний є лише в обласній станції екстреної допомоги».
«Лікар повинен мати око сокола, руки дівчини, мудрість змії і серце лева», – ці слова, сказані колись Авіценою, сьогодні надактуальні, як ніколи, ще й з тієї причини, що обладнання наших лікарень, надто на вторинному рівні, залишає бажати кращого. Бо хіба секрет, що медики райлікарень мусять користуватися обладнанням, яке в цивілізованому світі давно музейними експонатами стало. Тому й покладаються в основному на власні  розум, досвід, інтуїцію. Тому й дивуються закордонні колеги, як вдається все ж їм так високопрофесійно діагностувати, лікувати, оперувати. Тому й довіряють їм люди свої здоров’я і життя. А вони, на проблеми, котрими галузь медична обростає все більше, незважаючи, просто – скромно, з любов’ю до пацієнта роблять свою справу, просто професією своєю живуть.
«Як відзначатимемо професійне свято? – посміхається Іван Савіцький. – А ми традиційно святкуємо його в Будинку культури. Лише один рік від традиції відмовилися, як АТО почалося. Гарно проходять урочистості: з піснями, танцями, квітами. Минулоріч, до прикладу, власними силами фільм про життя відділень лікарні зробили, позаминулого – цікаве слайд–шоу про заклад. Ветеранів обов’язково запрошуємо. Влада районна й міська вітати нас приходить, пересічні громадяни». Бо цінують лікарську працю люди, поважають.