російського флоту похований у с. Тинна на Дунаєвеччині. 
7 липня 1790 року поблизу сучасного фінського міста Котка зійшлися понад 500 російських і шведських кораблів з кількома тисячами корабельних гармат на борту та близько 30 000 моряків. За кількістю суден битва, яка отримала назву Роченсальмська, вважається однією з найбільших у всій військово-морській історії світу. Шведською ескадрою командував король Густав III, а російською — віце-адмірал Карл Нассау-Зіген.

Для російського флоту ця битва завершилася нищівною поразкою. Шведи зуміли потопити, спалити або взяти на абордаж 64 російські судна (третину балтійського флоту), з яких 22 бойові, у тому числі й флагманський корабель Нассау-Зігена «Катаріна», захоплені, як трофеї. Втрати росіян склали 7500-9500 (з 18 500) убитими, пораненими або полоненими. Шведи втратили 4-6 суден та близько 300 моряків убитими й пораненими. Причиною такого результату навіть сам Нассау
-Зіген вважав свої помилки — зайві самовпевненість та легковажність. Вражений невдачею, він відіслав імператриці Катерині ІІ всі надані йому раніше ордени та відзнаки, проте Катерина повернула їх йому.
Деякі історики вважають, що гучне відзначення взяття Ізмаїла 22 грудня 1790 року мало на меті «замаскувати» саме катастрофічну поразку в Роченсальмській битві, бо той суворовський штурм не мав ніякого історичного значення. У сучасній Росії навіть тепер 24 грудня відзначається День воїнської слави, встановлений з нагоди взяття Ізмаїла, напевно саме для того, щоб не згадувати про день воїнської ганьби, якою стала поразка на Балтиці. При цьому московити не згадують, що ще задовго до Суворова Ізмаїл двічі захоплювали українські козаки. Спочатку у 1595 році під командуванням Северина Наливайка і Григорія Лободи, а потім 1609 року під командуванням Петра Сагайдачного. Та й самі московити вперше захопили Ізмаїл 1770 року. Але за чотири роки повернули його туркам. У 1809 році вони знову захопили цю фортецю. Але 1856 року повернули Османській імперії. У 1877 році російські війська знову його захоплюють.
Хоча московити зображають у своїй історії Ізмаїл надпотужною, неприступною фортецею, вона насправді такою не була. Самі турки класифікували її як армійський укріплений табір переважно із земляними валами для розгортання польової армії, що включав у себе й міські квартали. А ще вони мовчать про те, що всього через рік після укладення Яського мирного договору
9 січня 1792 року, Ізмаїл тихо і без помпи повернувся Османській імперії…
А ось «батько» найгучнішої поразки російського військового флоту французький аристократ німецького походження, принц Карл Генріх Ніколаус Отто Нассау-Зігенський — людина справді непересічна. Народився він
5 січня 1743 року в Парижі. Авантюрист і любитель пригод, який за своє життя служив Франції, Іспанії, Речі Посполитій, Пруссії і Російській імперії. А ще брав участь у війні США за незалежність. У 1767 році в складі експедиції Бугенвіля здійснив кругосвітню подорож.
Наприкінці 1779 року принц Нассау-Зіген зустрів нещодавно розлучену княгиню Кароліну Сангушко — власницю величезних маєтків. У вересні 1780 року вони у присутності польського короля Станіслава Августа побралися. Коли 1804 року Кароліна померла в Криму від лихоманки, він оселився у її маєтку Тинна (сучасна Дунаєвеччина), де і помер та похований.
Прислужився принц і нашому краю. 1783 року, боячись за борги опинитися у в’язниці, принц перебрався з Франції до Польщі, де у Гродно отримав від короля Станіслава Августа підданство Речі Посполитої. Із вдячності він узявся відновити турецько-польські торговельні зв’язки, для чого вирушив до Стамбула. А дорогою склав найдокладнішу на той час карту русла Дністра…