Ці слова належать українцеві Юрію Покосу, більш відомому під прізвищем Будяк. І сказані вони були про англо-бурську війну 1899-1902 років, добровільним активним учасником якої він був.

Народився Юрій Будяк у сім’ї безземельного селянина 1878 року в селі Красногірка Красноградського району Полтавської губернії. Його батько помер, коли майбутньому письменнику було п’ять років. Тому змалечку змушений він був сам заробляти кусень хліба. І хоч він і наймитував, та все-таки закінчив сільську школу. А потім був чабаном, вантажником, бляхарем, матросом, аптекарським практикантом у Катеринославі, в Криму та на Кавказі. І як би важко йому не доводилося в житті, продовжував навчатися, маючи на меті скласти екстерном іспити за гімназійний курс.
 Коли ж у Південній Африці спалахнула війна між нащадками голландських колонізаторів бурів і англійцями, двадцятилітній юнак вирушив на інший кінець світу, аби допомогти бурам боротися із загарбницькими військами Британської імперії. Спочатку воював рядовим стрільцем, а потім, трохи опанувавши місцеву мову, став командиром невеликого підрозділу, який вів партизанські дії. В одній із сутичок він всупереч своєму ж принципу, винесеному в заголовок, врятував від розстрілу молодого британського офіцера, яким був майбутній прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль.
Пізніше родина врятованого молодого лорда запросила Юрія до Англії, а батько Вінстона навіть погодився оплатити його навчання у найпрестижнішому навчальному закладі — Оксфордському університеті. І хтозна-ким би став українець, якби мав на той час відповідну підготовку та на достатньому рівні володів англійською мовою. А так, походивши кілька днів коридорами старовинного вузу, вирушив у мандрівку світом. Він побував у США, відвідав Францію й Італію, Сінгапур, Єгипет і Османську імперію. Повернувшись на батьківщину, Юрій Покос вступив до Київського політехнічного інституту. Та не встиг його закінчити, бо розпочалася Перша світова війна і його відправили в Одеську школу прапорщиків. Після Лютневої революції став активним діячем українського руху. Його обирали заступником голови білоцерківської «Просвіти», а якийсь час він навіть працював в апараті Центральної Ради. Після революційних подій 1917-1921 років вчителював, став письменником — членом літературного гуртка «Плуг». Проте більшовицька влада не забула про його минуле: у 1922-му і 1924-му роках двічі був заарештований, а 1934-го отримав п’ять років таборів. Помер Юрій Будяк в окупованому Києві від голоду 28 вересня 1942 року.
Свого часу мені довелося прочитати мемуари Вінстона Черчілля, у яких він досить детально розповідає про свою участь в англо-бурській війні. Проте епізоду свого порятунку українцем там немає. Не залишив письмових спогадів про цей випадок і сам Юрій Будяк. А відомою ця історія стала лише завдяки письменникові Василю Минку, якому Юрій Якович нібито сам її й розповів.