21 серпня цього року селу Дубище Красилівського району виповнилося 520 років з часу найдавнішої писемної згадки.

Відноситься вона до кінця ХV століття, хоча село існувало вже й до того часу і належало землянину Некрашу Колчеєвичу. А 21 серпня 1497 року він разом зі своїми братами Мацином та Мамаєм продав «батьківщину й дідизну нашу князю Михайлу Олександровичу (Сангушковичу) і його княгині, і дітям, і потім будучим їх нащадкам за шістдесят кіп грошей чеської монети з полями і сіножатями, з дібровами, з лісами, з ріками, з бобровими гонами і зо всіми пожитками тих селищ, нічого на себе, ні на жони, ні на діти, а ні на ближнії наші не оставивши». Та, очевидно, при укладанні договору купівлі-продажу не було дотримано якоїсь формальності, бо вже через місяць 30 вересня 1497 року  дарчою грамотою великий князь Литовський і король Польський Олександр надав це село у володіння князю Костянтину Івановичу Острозькому, великому гетьману Литовському за його вірну службу. 9 вересня 1517 року король Сигизмунд I грамотою підтвердив князю Костянтину Острозькому права на володіння всією волостю Кузьминською, до складу якої входило і село Дубище (Dubyschcze).
І хоча власником села став князь Острозький, фактично володів ним князь Михайло Сангушко. 11 серпня 1502 року у Камінь-Каширську відбувся фактичний поділ маєтків князя Михайла Сангушка, відповідно до якого село відійшло до володінь його сина Андрія Сангушка. Але після смерті князя Костянтина Острозького, його син Ілля вступив у  володіння Дубищем.  Однак князь  Андрій Сангушко затіяв судовий процес, намагаючись і далі володіти селом. Однак суд він програв,  і воно перейшло до Іллі Острозького. А після його смерті у 1542 році село успадкував його брат Костянтин Костянтинович Острозький, воєвода Київський.
У 1593 році село так спустошили татари, що, згідно з донесенням возних Волинського воєводства Криштофа Щуки і Станіслава Янковського в Луцький гродський суд, навіть у серпні 1601 року у ньому не було жодної живої душі.
Князі Острозькі володіли селом до 1620 року. Після смерті князя Януша Острозького повністю згас цей давньоруський князівський рід, а Дубище успадкувала єдина його донька Євфросинія. Вона вийшла заміж за князя Олександра Заславського, і всі її володіння перейшли до Заславських. Коли ж у 1673 році після смерті внука Єфросинії Олександра Заславського згас і рід Заславських, то його єдина рідна сестра Теофілія-Людовика після заміжжя за князем Йосипом-Карлом Любомирським передала всі свої володіння і ординаційні володіння князів Острозьких представникам цього роду.  Її донька Анна-Марія вийшла заміж за князя Павла–Карла Сангушка, а після смерті батьків всі маєтності матері в тому числі і Дубище успадкував князь Януш–Олександр Сангушко. Він помер бездітним, але заздалегідь здійнив так звану Кольбушовську трансакцію, згідно з якою Дубище перейшло у володіння князя Антонія Любомирського, старости Казимирського. А в кінці XVIII століття воно стало власністю Вишлавських. У ХІХ столітті село перейшло до Кохановських. 1856 року в Кохановських село купив відставний поручик Петро Купріянов, який володів селом до кінця століття.
Дубова церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, яка мала форму видовженого хреста, збудована прихожанами 1783 року на місці старої церкви. На двох її куполах стояли стальні позолочені хрести. Дзвіниця мала п’ять дзвонів, найбільший із яких важив 108 кілограмів, а найменший – 3,6 кілограма. У церкві зберігалося Євангеліє у срібній оправі, видане 1690 року у Львові. На нижніх полях перших сторінок був зроблений такий напис: «Во імя Отца і Сина і Святого Духа. Амінь. Аз раб Божий Деміан із женою своєю Феодорою і сочадією своєю Анною отменілем святоє Євангеліє за отпученіє гріхів до весі Дубищу ко храму святого Рождества Пресвятия Богородиці за великого короля нашого Августа і за держави пана Богуслава и пана нашої Цецелії, за золотих шісдесят польської монети. А хто б імел отменіти от храму сєго, проклю всей век і вбудущий. Року Божого 1719, місяця Марта, 16 дня».
14 липня 1872 року в церкву влучила блискавка, від якої утворилися дві тріщини: одна в стіні, а друга у підлозі біля ікони святого Миколая. Але пожежа у храмі не виникла. В пам’ять про цю подію священик Стефан Островський і прихожани зробили металеву привіску до ікони Святителя Миколая з написом: «Радуйся, по Бозе и Богородице, все наше упование» (Акаф. Никол. Икос. 12). «В память чудесного спасения сего храма, во время поражения громом 14 июля 1872 г.».
У 1888 році у селі з’явився новий звичай — після всенощної 14 вересня ходить з хресним ходом в сусіднє село Чернелівку на поклоніння часточці животворного дерева Хреста Господнього, яка зберігалася в тамошній церкві. Такі ж хресні ходи відбувалися  на селянських полях для окроплення святою водою проведення молебнів.
Церковно-приходська школа заснована 1885 року. У 1894 в ній навчалося 24 учні — 22 хлопчики і двоє дівчаток. На той час у селі мешкало 506 жителів.
У кінці позаминулого століття на давньому православному кладовищі стояв камінний двометровий хрест, на якому був вибитий напис: «Сей крест сооружен священником епархии Подольской повета Проскуровского села Постоловки Емелианом Александровичем, поставлен над женою его Кикилиею, которая умерла 1837 года месяца июня дня 4 в Дубищах. Милая душко и сердце, как я свет бу..». На цьому напис обривався, оскільки на її продовження не вистачило місця.