Лікарня в селі Підгірне Старокостянтинівського району — воістину райське місце. На території — криниця з кришталевою цілющою водою, найсмачнішою в окрузі, а ще — сосни, столітні липи. Вірно лікарня служила народу 113 років. Пережила багато реформ, вистояла в роки революції, Великої Вітчизняної війни, перебудови. А ось зараз, у період реформ, які мають поліпшити життя селян, стоїть на порозі загибелі. Хоча колишню дільничну лікарню перекваліфікували у терапевтичне відділення, цієї «економії» виявилося замало. Зараз відділення дуже заважає, і його хочуть ліквідувати.
Якщо раніше в лікарні могло лікуватися 40 хворих, то тепер його скорочено до 8 ліжок, хоча у відділені є кілька просторих світлих палат. Пацієнти — більшість люди похилого віку, соціально не захищені пенсіонери, які, щоб пролікуватися, беруть у борг до наступної пенсії. Далеко не кожна людина має можливість поїхати зі свого віддаленого села до міської лікарні, особливо, враховуючи стан доріг, відсутність транспорту, а також похилий вік пацієнтів. Замість того, щоб вдосконалити відділення, покращити медичну допомогу, прийняли рішення знищити те, що є. У відділенні працює висококваліфікований лікар-терапевт В. О. Баранов. Це людина з великої букви, фахівець своєї справи, присвятив лікарні понад 40 років. Немає людини в прилеглих селах, яку б він не лікував, майже нема такої хати, де б не ступала його нога. І навіть попри те, що на території лікарні відкрився пункт швидкої допомоги, більшість пацієнтів довіряють тільки йому. А тепер, виходить, хорошому спеціалісту вкажуть на двері.
У терапевтичному відділенні завжди охайно і затишно. І хоч тут нема євроремонтів, зате панує людяність, милосердя і порядність. У більшості випадків пацієнти потребують сторонньої допомоги, і можна бути впевненими, що медперсонал їх нагодує, поміняє підгузки, помиє і т. д. Поточний ремонт персонал робить своїми силами. За допомогою спонсорів лікарня була перекрита новою покрівлею. А як смачно тут готують! У забезпеченні закладу продуктами беруть участь люди з окружних сіл: надають капусту, буряк, квасолю, моркву, помідори — хто що може. І все ж відділення планують закрити. Невже це вихід?
З повагою — громада села.
Знищити легше, ніж створити — це вже доведений факт. Тому так боляче сприймається кожен крок, за яким слідує ліквідація, обмеження... Зрештою, яке б слово не вжили, суть у тому, що коли відбирають звичне, обжите, важливе для тебе, спокійно сприйняти і змиритися з цим дуже непросто.
Настрої громади зрозумілі: навіщо скорочувати відділення, яке й далі називають своєю лікарнею, якщо люди відчувають у ньому гостру потребу? Секретар Миролюбненської сільради, до складу якої входить і село Підгірне, Наталя Романюк каже, що з людських і моральних міркувань, терапевтичне відділення необхідне їхньому селу. Бо такі заклади, як дільнична лікарня, часто є порятунком і прихистком для сільського населення, яке, знаємо, переважно старе та немічне.
Проте сьогодні жорстка економія коштів змушує переглядати роботу нерентабельних закладів і приймати такі рішення. Наталя Володимирівна додає, що «меч» над їхньою дільничною лікарнею навис давно, але її вдалося відстоювати, хоча б тим же переведенням у терапевтичне відділення № 3. Нинішні процеси реформування більш жорсткі і змушують скорочувати збиткові медзаклади.
— Так, ліжка у нашому відділенні не повністю заповнені, але в холодну пору, як правило, одинокі старі люди звертаються сюди, щоб і здоров’я поправити, і бути під наглядом у важкий для них час. Утримувати заклад за кошти сільради не зможемо: опалення газове, отже, дороговартісне, та й зарплатою персонал не маємо змоги забезпечити. Можливо, місцеві інвестори могли б взяти на себе цю відповідальність, але поки не зголосилися.
— І все ж, треба дивитися правді у вічі, — каже Наталя Романюк. — Автобусне сполучення з селом вкрай погане, як і дороги, якими їздити неможливо. То як надавати при цьому вчасну медичну допомогу? Люди стривожені, і ми, депутати сільської ради, яким вони довірили захищати їхні інтереси, повинні бути на боці громади. Треба все-таки знайти спосіб зберегти в селі терапевтичне відділення № 3, тобто нашу дільничну лікарню.
* * *
Головний лікар Старокостянтинівського району Володимир Стіхарев повідомляє, що й справді видав наказ про скорочення восьми ліжок цілодобового перебування у терапевтичному відділенні №3 села Підгірне. Пояснює це рішення тим, що держава взяла курс на наближення медичної допомоги до сільського населення через створення амбулаторій. Тож у селі з’явилася лікарська амбулаторія з денним стаціонаром, а в цьому році створений в результаті реорганізації і пост цілодобової швидкої допомоги, наголошує головний лікар. Тобто, каже, люди не постраждають щодо надання їм медичної допомоги. Додає, що вісім ліжок денного стаціонару, як правило, не заповнені, принаймні, п’ять із них порожні. А якщо й заповнюються, то старими людьми, які хочуть перезимувати в теплі.
— Догляд за одинокими престарілими — не функція лікарні. Для цього передбачений відповідний заклад у селі Самчики нашого Старокостянтинівського району, — веде далі Володимир Олексійович. — Ці люди, треба визнати, не лікуються, а просто певний час перебувають у лікарні. Утримувати десять працівників на вісім незаповнених ліжок — нераціонально. Всі приміщення передані на баланс ПМСД (комунальна власність райради), а вже центральна райлікарня орендує палати, харчоблок для терапевтичного відділення № 3, сплачує за енергоносії.
Ефективність ліжко-місць низька, і на виконання Постанови Кабміну, МОЗУ, відповідно — обласного департаменту охорони здоров’я, ми змушені оптимізовуватися. Цей процес не омине і районну лікарню. Раніше тут було 350 ліжок, тепер — 280, але треба скоротити ще десять. Такі реалії і вимоги сьогодення, — каже на завершення головний лікар району.
* * *
Начебто все правильно. Доцільність роботи медзакладів має базуватися на економічній основі. Проте останнім часом занадто часто доводиться чути: «нерентабельно», «нераціонально», «неефективно» — і спрямовується оце жорстке «не» на початку слів чомусь найчастіше у бік сільських закладів. Ви помітили, як рік за роком спустошуються наші села? Дільничних лікарень не треба, ФАПів — також, бо, бачте, кількість жителів в селі на ФАП не «тягне». Не треба шкіл, бо мало учнів, навіщо клуб, коли молодих на все село з десяток? Там, вгорі, звідки надходять вказівки «врізати», «закрити», «оптимізувати», мабуть, аж голови димлять у напрузі, де знайти ще, і ще, і ще одну «шпаринку» для економії. І хоч часто «різати» доводиться по-живому, їм байдуже, а ми в покорі схиляємо голови. Зверху ж видніше.
Та, на превеликий жаль, жоден із великих реформаторів не побував, та навряд чи й побуває, у «шкурі» тих селян, які зносять оце соціальне обрізання як повинність. Вам доводилося бодай від когось чути подяку за ті перетворення, що відбулися в селі останнім часом, пов’язані із задекларованим «наближенням медичної допомоги до населення»? Мені, на жаль, ні. Якщо є такі приклади, з радістю розповімо про них в газеті, а допоки аж ніяк не бракує таких ось листів, які отримали з села Підгірне. Люди намагаються відстояти те, що має їм належати по-праву, те, що дає селу хоч якісь сили, а не знекровлює до кінця.
Наступне питання, яке мимоволі визріває із ситуації, в якій опиняються усі, від старого до малого, — де він, якісний ефект від оптимізації, реорганізації, реформування? Чи дізналися ми, що на зекономлені кошти в результаті придбали діагностичну апаратуру, закупили новий автомобіль, забезпечили безкоштовними ліками, чи проклали шматок дороги... У яких «закромах» ховаються ці кошти, якщо медицина була і залишається бідною? Як, скажіть, наблизитися до сільського пацієнта за відсутності доріг, транспорту, пального, за дефіциту кадрів, обладнання, коштів на найнеобхідніше? Проте світ із столичних кабінетів чиновників абсолютно інший, ніж із сільських вікон. Між цими світами така глибочезна прірва, через яку голос громади не долітає.
Ось такі невеселі думки з’явилися з огляду на цю ситуацію. Селяни Підгірного все ще надіються відстояти свою лікарню і людей, яких вважають своїми рятівниками. Та гіркий досвід більшості районів області засвідчує, що «меч» таки опускається на догоду «верховодцям». І залишаємося ми знову голі, босі, у реформаторському «вінку»...
Gismeteo 
