Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», прийнятий 17 травня 2018 року, чекало багато українців — хворих на невиліковні недуги, від смерті яких може врятувати саме трансплантація. За словами народного депутата Ольги Богомолець, цей документ дозволить кожному, хто потребує пересадки органа, здійснити необхідну операцію під наглядом держави й за рахунок держави та отримати шанс на друге життя.

 Звісно, сприйняття цього закону абсолютно неоднозначне в суспільстві. Для одних це остання надія на порятунок, для інших — страх, що «всіх нас почнуть різати на органи». Зрештою, реакція абсолютно природна, адже ця тема має надто багато аспектів — правових, морально-етичних, релігійно-філософських — й абсолютно не терпить однозначності. Однак страх — поганий порадник. Нам просто треба прийняти серцем цей закон, зуміти усвідомити й відчути, наскільки він потрібний для людей, які без пересадки того чи іншого органа просто помруть. Уявіть себе на місці матері, дитині якої потрібна пересадка печінки, нирки чи кісткового мозку (його, до речі, можна брати від живого донора, але при цьому робити операцію тут, у нас, а не божеволіти від того, що не маєш 150 тисяч євро, аби зробити її за кордоном). Уявили? І відразу зіщулилися, відхрещуючись від того болю, який вона переживає, правда? Звичайно, хай будуть здоровими ваші діти й усі родичі, але пам’ятаймо, що є хворі, для яких цей закон насправді означає можливість жити.
  До речі, на трансплантацію нирки в Україні (за даними громадської організації «Національний рух «За трансплантацію») треба витратити 50-60 тисяч гривень, печінки — 200 тисяч, серця — 70-100 тисяч гривень. Порівняйте ці суми з тими, які українцям доводиться витрачати в закордонних клініках (кому, звісно, пощастить назбирати гроші) — від 70 до 150 тисяч доларів!
 А тепер повернемося до побоювань відносно того, що цей закон несе нам небезпеку, і що після смерті з нашими органами можна буде зробити все, що кому заманеться. Так-от, законом передбачено презумпцію незгоди. Тобто, за життя людина повинна написати заяву про згоду на те, що після смерті її органи можуть вилучатися для трансплантації. Ця заява повинна бути у реєстрі донорів. Якщо ж такої заяви немає і, водночас, немає заяви про незгоду, лікарі можуть запитати дозволу в родичів.
 Трансплантація застосовується винятково у випадках неможливості збереження життя або відновлення здоров’я іншими методами лікування, що встановлює консиліум лікарів.
 Вилучення анатомічних органів у померлих забороняється у разі, якщо вони були дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, особами, визнаними недієздатними. Окрім того, посмертними донорами не можуть бути люди, особистість яких не встановлена, а також ті, хто загинув внаслідок Операції об’єднаних сил (ООС — колишня АТО) і під час інших бойових дій, пов’язаних із захистом національної безпеки країни.
 Донорські органи потенційним пацієнтам повинні надаватися за медичними показниками і безоплатно. А трансплантація здійснюватиметься на засадах добровільності, гуманності та анонімності і гарантує гідне ставлення до тіла людини в разі посмертного донорства.
 Закон набуде чинності з 1 січня 2019 року.
 Розуміння усім нам, толерантності. І, звичайно ж, міцного здоров’я.