Такою заявою ошелешила мене адміністратор закладу, що так усім полюбився, «Дитяча планета». Проте все по порядку.

Святкували випуск із четвертого класу молодшої донечки. Все, як і належить, святкові урочистості у Хмельницькому НВК № 31, за які, як і за чотири роки навчання, щиро завдячуємо першій вчительці Валентині Онишко, директору й усім працівникам освітнього закладу. Фотосесія, вітання, дарунки… Святкували подію з усіма батьками й однокласниками у «Дитячій планеті». І тут все було супер: кухня хороша, й атракціонів, розваг чимало, забав різноманітних — від роликів, батутів до фільмів 3-Д, 7-Д і т. д. Ведучі розважали дітвору. Словом, все на рівні, аж поки....
«Ваша Віталіна загнала у ногу скло», — прибігло до мене кілька подруг доньки. Йдемо з іншими мамами на ігрову зону. Це сталося на карусельці (долівка повністю встелена м’якими матами, на пальмі-осі довкруж стільчики). Шкарпетка в крові, на ступні прокол, болить… Підходять дівчатка з персоналу закладу. Просимо медика. Кажуть, нема. Можуть запропонувати лише перекис водню і вату. Просимо ще шпильку. Дідівським способом шматочок скла вдалося витягти. Ніжка продовжує боліти, дитина наполягає, що там щось дуже коле, ми дружно переконуємо, що це просто ранка. Вдома втомлена засинає, як мовиться, без задніх ніг. А на ранок — останній дзвоник, а в неї віршик. Вона мені каже, що болить, а я — що треба йти вірш розказувати…
Після урочистої лінійки їдемо в травмпункт… Проходимо рентген, який показує стороннє тіло. Знеболюють, розрізають, дістають… На наше щастя, того дня несла зміну в дитячому травмпункті дуже хороша команда професіоналів, напрочуд людяних, тож їм теж окрема подяка. «Розріз десь приблизно сантиметр, не зашивали, бо майже добу стороннє тіло там перебувало, отож — первинне інфікування. Тому на ногу не ставати, аби не було кровотечі. Перев’язки мають робити медики», — констатував лікар. Вдалий старт літніх канікул! Забираємо на згадку про випуск скло, як півпшеничне зернятко, рентгензнімок й висновок травматолога.
Дорогою вирішую все ж забігти в «Дитячу планету», аби розповісти, що трапилося, убезпечивши інших дітей. Адже щоднини там сотні діток.
Прошу працівників на вході покликати адміністратора. «Це я», — одразу відгукнулася красива молода дівчина. «Ми у вас випуск святкували вчора», — починаю, дістаючи із сумки щойно отримані в медзакладі трофеї. «Я пам’ятаю, — вловлюючи суть справи, дівчина, не дослуховуючи мене, перебиває: — У нас щодня стаються вивихи, переломи, травми, проколи, але витрат на це у нас не передбачено!». Вона, певно, звикла до подібних випадків. Тоді вже показую посвідчення журналіста і перепитую: «Ви зараз офіційно стверджуєте, що у вашому закладі щоднини травмуються діти?» — «Так», — відповідає, і абсолютно спокійно продовжує, що нічого страшного не сталося. Мовляв, буває... Я не відступаю: «Якби моя дитина зламала ногу на роликах, я б до вас претензій не мала, бо це я недодивилася, якби вона загнала це ж скло, але у кабінці, де ми святкували, бо я там щось розбила, я б теж вас не звинувачувала. Але це сталося на ігровій зоні!»
Адміністратор раптом видає: «То це вам треба адміністратора кухні!». «З якого дива? — перепитую. — Я що, довідку про отруєння вам принесла?». — «Бо там склянка розбита», — каже. А отой осколок, що у мене в вузлику, на шматок товстої склянки чи пляшки схожий(!). Отже, знали!
«А де ваш директор?» — запитую, думаю, може, він дослухається й убезпечить інших дітей від подібних неприємних ситуацій. «Немає, він у відпустці», — стверджує дівчина.
На запитання, чому в такому величезному закладі, з силою-силенною атракціонів, ігрових, спортивних зон, де, і це цілком закономірно, можливі травми, немає медика(!), а натомість пропонують перекис, відповіді не знайшлося. Як і на те, чому скло там, де не мало б його бути. Як і на те, чому небезпека чатує на наших дітей там, де платимо великі гроші й мало би бути безпечно. Чи ніхто безпечності їхнього закладу не перевіряв ніколи? Чи контролюючі органи їм не указ?