У кожній громаді є люди, які тримають на собі її життя. Там, де людина бажає жити і ростити дітей, мають бути сприятливі умови. Моє село з-поміж інших завжди вирізнялось як заможне і люди в ньому жили краще за сусідів. Та нам, ще й на місцевих медиків щастить.

Вже двадцять років поспіль сільським фельдшерсько-акушерським пунктом завідує Сергій Іванович Зозуля. Про нього люди відгукуються тільки позитивно. Компетентний, може доступно пояснити людині, чому саме її болить і що з цим робити. За нього літні жителі села молилися, коли Сергія Івановича забрали служити на полігон, де проводилися навчання.
Народився він у селі Миньківці, але проживав у Новій Ушиці. В 1997 році закінчив Могилів-Подільське медичне училище і був направлений у фельдшерсько-акушерський пункт села Глибочок. Потім працював на швидкій допомозі Новоушицької районної лікарні. А з 1998 року у ФАПі села Івашківці. Молодому фельдшеру було нелегко заробляти авторитет і повагу в чужому селі, бо до нього наш ФАП багато років очолювала Дроздова Ніна Василівна — досвідчений і авторитетний фахівець. Вона наглядала в Івашківцях за багатьма поколіннями мешканців, до неї зверталися за порадами, і Ніна Василівна завжди надавала своєчасну і ефективну допомогу. Тому молодий медик мав у кого вчитися.
«За двадцять років було різне, — згадує, — немає такого випадку, щоб якось особливо виділився чи запам’ятався. Доводилось і серед ночі бігти до хворого на виклик, а то й по кілька разів. Зараз повноваження фельдшерів дещо звужені. Наша робота — спостереження, надання своєчасної долікарської допомоги, профілактика захворювань. Взагалі, по селах найбільш поширені серцево-судинні захворювання та вірусні інфекції. Тому основні завдання  — поміряти тиск, збити температуру, надати необхідні медикаменти. За призначенням лікарів можемо робити уколи чи ставити крапельниці. Головне — це своєчасно виявити хворобу і переконати людину в необхідності викликати «швидку» чи поїхати до лікарні на обстеження».
 Розповідає й про людський фактор у роботі сільського медика: «До кожної людини потрібен особливий підхід. Бувало таке, що й дорослі боялися уколів і відмовлялися від них. Тут головне — не змушувати хворого. Не можна людину судити за те, що вона чогось боїться, — говорить, — не потрібно примушувати, інакше в неї з’явиться страх і недовіра до лікарів, буде від лікування більше стресу. А через стреси всі хвороби загострюються і вилікувати їх важче».
Запитую його про ставлення українців до свого здоров’я. Чому люди часом відмовляються відвідувати лікарів? «Це проблема не в менталітеті, — відповідає Сергій Іванович. — Не в тому, що наші люди забобонні чи не довіряють лікарям. Уся проблема в бідності. В мене не раз бували такі випадки, коли я вмовляв людину піти в лікарню зробити обстеження чи флюорографію, а мені навідріз відмовляли. Причина — нестача коштів і ціни на ліки. Навіщо, мовляв, йти в лікарню, якщо я й так знаю, що хворий. А зараз ще шукай грошей на лікування, медикаменти. Інший бік — час. У людини, яка живе в селі, кожна хвилина розпланована на господарство, бо вона з нього живе. От змусь нашу жінку відвідати лікарню! Вона ж мало того, що втратить цілий день, за який вона могла б зробити щось корисне вдома. Так ще й витрачайся на дорогу. І це з Івашковець можна заїхати за десять гривень туди й назад. А з більш віддалених сіл — до сотні. Для людей це — суттєві кошти». Всі проблеми здоров’я нації Сергій Іванович бачить у рівні життя населення. На його думку, люди займуться своїм здоров’ям тоді, коли матимуть можливість нормально заробляти. А так, виходить, що привозять на «швидкій» вже мало не за крок до смерті.
Про вже всім відому медичну реформу висловлюється позитивно, речі дійсно розумні. Але не на часі. Бо людям спершу потрібно підвищити зарплати. «За 60 тисяч гривень лікувати панкреатит ніхто не буде, дешевше померти, — пояснює ситуацію. — Крім того, сучасні медики теж потерпають від нестачі коштів, обладнання, низької заробітної плати. Медицина й освіта в нормальній європейській державі мусять бути в пріоритеті, лікарі мають отримувати достойну заробітну плату, бо їх це мотивує для якісної роботи з пацієнтами. Не змусиш людину в наш час працювати лише на совість. Робота наша — складна. А у фельдшерів на місцях — взагалі ненормована. Що головне мусить бути для покращення життя людей — це нормальні заробітні плати і пенсії. А коли люди можуть собі дозволити слідкувати за здоров’ям, тоді й треба робити реформи».
Сергій Іванович вважає, що сільська медицина мусить існувати й процвітати у сприятливих умовах. Бо допомога хворому повинна бути надана якісно і своєчасно, незалежно від того, де він проживає — в Івашківцях чи в Пижівці.