Хочу поділитися історією, яку мені довелося пережити. Розповім, як сільські жителі мають змогу відчувати на собі вплив медичної реформи.

Я живу в селі, хворію вже понад п’ять років. Курс лікування проходив у Хмельницькому госпіталі для ветеранів. Це за 100 кілометрів від того місця, де проживаю. Мої діагнози складні і завдають мені чимало проблем.
Фермер Микола Масловський, якому відомо про мої негаразди зі здоров’ям, радив їхати до Кам’янця-Подільського, до приватної лікарні. Допоміг із записом на прийом та невдовзі відвіз мене туди. Ми прибули в призначений час, але лікар-уролог, до якого я був записаний на прийом, не поспішав мене приймати. Під час нашого спілкування він запитав, чи проходив я УЗД. Я сказав, що ні, адже не знав, що це потрібно зробити. На УЗД сказали, що заплатити треба 40 гривень.
Було прийнято рішення терміново проводити операцію. Ціну мені повідомили – це 7 тисяч гривень. Я вагався. З одного боку страждав через біль, а з іншого – щоб зважитися на операцію, потрібно врахувати всі “за” і “проти”. За прийом я заплатив 280 гривень. Ніякої квитанції мені ніхто не дав.
У вівторок приїхав на операцію. Перебування у палаті платне. Умови мінімальні. Немає холодильника, вішалки, білизна на ліжку брудна, ще й холод нестерпний. Харчування благеньке. Суп дають, а чаю не приносять. Я побачив, що за нього потрібно платити. Атмосфера жахлива, не відчувається жодної турботи про пацієнта.
Наступного дня мене обстежив анестезіолог та сказав придбати ліки. На них потрібно майже 250 гривень. Санітарка пішла й купила їх, але вийшло вже 360 гривень. Тут з’явився і лікар, який мав робити операцію. Теж потрібні ліки. Санітарка неохоче відправилася за покупкою, а як повернулася, то заявила, що потрібно ще 600 гривень. Потім я витратив ще 3 тисячі гривень.
Мабуть, Господь допоміг мені схаменутися, адже я надумав подзвонити в хмельницький госпіталь до начмеда Віктора Борисовича Докієна. Просив поради, бо не знав, що робити. У відповідь почув: «Я не можу тебе змусити приїхати. Але якщо бажаєш, то приїжджай сьогодні і негайно».
Я пішов до лікаря, щоб забрати результати аналізів та ліки. Віддавати їх мені він не хотів, але після того, як я поклав йому на стіл 200 гривень, погодився. Знову ж таки, жодних чеків не було.
Доїхали ми до Хмельницького і я зрозумів, що тут на мене чекали. Зібрався консиліум лікарів.
Доземний уклін лікарю від Бога Володимиру Богдановичу Каспруку, який має золоті руки і професійно виконує свою роботу. Він двічі виривав мене з пазурів смерті. Дякую начмеду Віктору Борисовичу Докієну, до якого я звертаюся за допомогою вже протягом 18 років. Таких людей як він – одиниці. А який привітний тут головний лікар!
Дякую медсестрам та санітарочкам і всім, хто посприяв, щоб я став на ноги. Колектив госпіталю робить усе можливе для того, щоб людям тут було комфортно перебувати, щоб вони відчули справжню турботу про себе. Умови тут дійсно хороші, п’ятиразове харчування, їжа смачна, хоч і дієтична. Довкола усе чисто, охайно. Крім того, хочу висловити подяку приватній клініці Анатолія Суходолі, де піклуються про своїх пацієнтів. Все це дуже відрізняється від того, що я побачив і з чим зіткнувся, перебуваючи у приватній лікарні в Кам’янці-Подільському. Дай Боже вам міцного здоров’я, благополуччя і сили, щоб надалі служити людям.