В’ячеслав Шаренко народився 1940 року в місті Кременець, що на Тернопільщині. В’ячеславу не виповнилося й року, коли розпочалася Друга світова. З перших днів його батько, офіцер Радянської армії, командир артилерійської батереї Василь Шаренко відправився на фронт, де незадовго загинув під Житомиром.

Після героїчної загибелі чоловіка мати Віра Миколаївна вимушена була переїхати на малу батьківщину до неньки в Ольшаницю Ракітнянського району на Київщині. Разом з мамою маленькому В’ячеславу довелося пережити холодний і голодний окупаційний період. А коли фронт відкотився на захід, Віра Миколаївна разом з такими ж вдовами орала та засівала колгоспні поля. Стомляться в борозні корови, в запряг ставали жінки та підлітки. Дітлахам повоєнної пори довелося пізнати гіркий присмак сирітського окрайця і тяжкої селянської праці.
Після закінчення Ольшаницької середньої школи В’ячеслав працював деякий час вантажником на цукровому заводі. Але мати найбільше хотіла, щоб син здобув належну освіту, адже з дитинства він мріяв стати лікарем. Тож згодом вступив до Тернопільського державного медичного інституту. Після закінчення лікувального факультету В’ячеслав Васильович приходить працювати нейрохірургом у Хмельницьку обласну клінічну лікарню.
Без протекції, самотужки, щабель за щаблем, професійно зростав син загиблого фронтовика. Згодом його призначили завідуючим онкологічним відділенням цього закладу, а затим – заступником завідуючого Хмельницьким обласним відділом охорони здоров’я.
У 1983 році було побудовано та відкрито Хмельницький обласний онкодиспансер, як самостійний медичний заклад, на 210 міжкомісць та поліклініку, очолив цю установу В’ячеслав Васильович.
“Йому було нелегко, довелося добре “крутитися” – шукати обладнання, інвентар, апаратуру тощо”, – розповідає Микола Табола, начмед закладу, заслужений лікар України – із 1998 року в Хмельницькому онкодиспаснері розпочали проводити операції на грудній клітці, при пухлинах стравоходу та верхніх відділів шлунка, а також на печінці. Аналогічні операції проводяться не в кожному обласному центрі”, – додає Микола Михайлович.
Обіймаючи посаду головного лікаря, В’ячеслав Шаренко тричі обирався депутатом Хмельницької обласної ради і завжди принципово відстоював інтереси територіальної громади, яка наділила його мандатом народної довіри. За сумлінну працю нагороджений орденом “Знак Пошани”, відзнаками республіканського та обласного значення. А ще він – відмінник охорони здоров’я України.
Він завжди сприймав людську біду, наче особисту. Це, зрештою, можуть підтвердити сотні подолян, з якими перетиналися життєві стежки В’ячеслава Васильовича.
Нині славні традиції В’ячеслава Шаренка продовжують В’ячеслав Мороз, кандидат медичних наук, депутат Хмельницької міської ради, головний лікар онкодиспансеру, його заступники – з медичної частини М. Табола, з організаційно-методичної роботи – Т. Закрижевська, завідуючі відділеннями І. Дробнер, Ю. Напольська, В. Закрижевський, Г. Галка, С. Рибаков, Г. Чекерда, Н. Вавілон та інші.
Варто згадати, що за період В’ячеслава Мороза значна увага приділяється зміцненню матеріально-технічної бази закладу.
До речі, 11 червня В’ячеславу Анатолійовичу Морозу виповнюється 45 років. І весь колектив вітає його з ювілеєм, бажає успіхів у нелегкій роботі.
Своєю невтомною працею В’ячеслав Васильович багато зробив для становленя та розвитку медичного закладу й онкологічної служби загалом, по суті, він є її засновником на Хмельниччині.
Незадовго до Дня медичного працівника колектив онкодиспансеру вирішив встановити меморіальну дошку на пошанування пам’яті про чудову людину, висопрофесійного фахівця, першого керівника закладу В’ячеслава Шаренка.