Здається, ще не так давно, закінчивши інтернатуру, Лариса Пипа прийшла працювати у Хмельницьку міську дитячу лікарню. Час нестримно  пролетів. Її маленькі пацієнти, яким врятувала життя, давно стали батьками. Та й Лариса Володимирівна за понад три десятиріччя встигла чимало. Сил та енергії вистачало не тільки на лікарську працю, бо у 1991 році була призначена позаштатним обласним дитячим інфекціоністом, обов’язки якого виконує донині, а невпинно удосконалювала ще й свій професійний рівень. Захистила кандидатську, а невдовзі й докторську дисертацію.  Опублікувала майже дві сотні наукових робіт, окремі з них містять і раціоналізаторські пропозиції, і нововведення в системі охорони здоров’я. Отримувала нагороду за нагородою, а в 2017 році стала ще й лауреатом Державної премії в галузі науки та техніки.

Незважаючи на усі здобутки і регалії, Лариса Пипа, доктор медичних наук, професор, продовжує оберігати здоров’я підростаючого покоління, надаючи консультативну допомогу пацієнтам медичних дитячих закладів нашої області. Хоча бажаючих потрапити на прийом до кваліфікованого лікаря завжди чимало, проте ще ніколи нікого не обділила увагою, адже завдяки високій працездатності справляється зі своїми обов’язками.
Поспішала на допомогу й своїм землякам із Писарівки Волочиського району, які постраждали від кульової блискавки.
 А довелося відомій нині в регіоні лікарці, пройти крізь терен до зірок. Їй, Ларисі, було одинадцять років, коли тяжка недуга забрала маму, єдину опору й підтримку, адже батько теж завчасно пішов із життя. Дівчинка  змушена була залишити рідне село й навчатися в Ориненській школі-інтернаті. Сирітка вмивалася слізьми, згадуючи матусю, яка їй розчісувала волосся, співала пісень, ніжно її пригортала.
 Нелегко було звикнути до казенних стін та чужих людей. На щастя, в інтернаті оточили сирітку увагою чуйні вчителі та вихователі, та все ж сумувала за рідним селом. На літні канікули приїжджала у Писарівку, на могилі матері насаджувала квіти.
 Закінчивши школу-інтернат із золотою медаллю, вступила до Вінницького медичного інституту ім. М. Г. Пирогова. Вирішила стати лікарем. Напевно, це був не вибір, а покликання, бо прагнула самовіддано служити людям. І це їй вдається й донині.  
Ще студенткою, навчаючись на четвертому курсі, вийшла заміж за Миколу, хлопця із рідного села, який став для неї другом та турботливим чоловіком. Він  завжди із розумінням ставився до її професії, яка вимагає багато часу. Лариса Володимирівна щаслива у сімейному колі.
Втішена з того, що донька та син присвятили себе лікарській справі. Уже й підростають онуки Уляна та Соломійка.
 А в рідну Писарівку не лише думками лине, а й часто із чоловіком Миколою Васильовичем приїжджає. Обоє залюбки спілкуються із сусідами, знайомими, знають про їхні радощі, переймаються негараздами.
 Батьківську садибу подружжя підтримує, береже наче скарб, який залишився від найрідніших. А ще, запевняє Лариса Володимирівна, у селі відпочиває від суєтного міста, коли порається на грядках, плекає квітник.
Лариса Пипа, хоча й досягнула неабияких висот та визнання, проте прагне допомогти усім, хто звертається до неї за допомогою. Тому земляки, зокрема, Микола Яковлєв, пишаються нею. І попросили розповісти на сторінках часопису про незвичайну жінку, лікаря від Бога та побажати, щоб надалі щасливо стелилася її зоряна дорога. Тим більше, професор Лариса Пипа 11 жовтня відзначатиме свій ювілейний день народження.