На тлі коронавірусу, який сьогодні засів у мізках більшості українців, ми призабули, відсунули на задній план проблему не менш небезпечну, що має всі ознаки епідемії. Про це й ведемо мову з директором КНП «Хмельницький обласний протитуберкульозний диспансер» Сергієм ВАСИЛЕНКОМ.

– На превеликий жаль, в Україні зростає захворювання на туберкульоз. Треба взяти до уваги, що ця хвороба – наслідок соціальної проблематики. Чи зникли з нашого життя шкідливі звички, низький рівень життя з недостатнім харчуванням, недотримання правил санітарної безпеки? Чи доступне для більшості дороговартісне лікування? НІ. Натомість для туберкульозу така ситуація сприятлива.
– І все ж, Сергію Павловичу, можливо, не варто бити на сполох? Це ж після Другої світової війни туберкульоз просто «косив» людей, а зараз інша ситуація.
– Після війни і справді у світі від туберкульозу вмирали вулицями, селами, від трьох до п’яти тисяч людей щодня. А нині, хоч і не така ситуація, та все ж у 2019 році Україна посіла ІІ місце в світі за кількістю хворих на стійкий до ліків туберкульоз. Не полишає вона п’ятірку у цій невтішній статистиці і в поточному році. Варто взяти до уваги, що під час карантину кількість звернень до лікувальних закладів хворих на туберкульоз та осіб з підозрою на туберкульоз скоротилася через відсутність транспортного сполучення. Але саме вони, до речі, через низький імунітет, стають найбільш уразливими перед коронавірусом. За прогнозом, число хворих на туберкульоз найближчим часом може зрости відсотків на тридцять.

Додам, що вперше діагностований туберкульоз у 2019 році в нашій області становив 45,9 осіб на 100 тисяч населення. Значний ріст захворюваності відбувся у Городоцькому, Теофіпольському районах — в 1,5 раза; в Полонському районі зріс на 68%, Кам’янець-Подільському — на 44%, Старосинявському — на 32%, Деражнянському — на 29%. Зросла захворюваність на заразний туберкульоз та туберкульоз із розпадом легеневої тканини.
— Якщо ситуація з туберкульозом невтішна, навіть загрозлива, чому ж скорочують кількість протитуберкульозних диспансерів, санаторіїв? Де логіка?
— Вже кілька років ми готувалися до реформування третинної ланки медицини, в тому числі й фтизіатричної служби. Свого часу, на початку 90-х років минулого століття, були прогнози, що фтизіатрія себе вичерпає, допомога поодиноким туберкульозним хворим надаватиметься за європейським зразком — пульмонологами.
Натомість, у період з 1993 по 2001 роки, в країні була недостатня кількість протитуберкульозних препаратів. Замість необхідних чотирнадцяти препаратів хворі вживали один-три. Це викликало сплеск туберкульозної інфекції, адже хвороба стала стійкою щодо ліків. І якщо, до прикладу, у 1991 році кількість туберкульозних хворих в Україні була найнижчою з часів царської Росії, то вже через чотири роки хворів один відсоток населення. В 2006 році показник захворюваності складав 84,5 на 100 тисяч населення. А вже в 2019-ому 49 на 100 тисяч як наслідок вжитих державою ефективних протитуберкульозних заходів. Однак, вважаю, послаблювати увагу до проблеми туберкульозу ще зарано. Оскільки залишається багато нерозв’язаних проблем.
Так, щоб зменшити поширеність хіміорезистентним туберкульозом, необхідно забезпечити лікування таких хворих у стаціонарі з окремими боксованими палатами для кожного хворого з необхідними санітарно-гігієнічними та матеріально-побутовими умовами. Тому коли 6-8 хворих, із формами туберкульозу, стійкими до різних препаратів, перебувають в одній палаті — бажаного ефекту в лікуванні досягти неможливо. Та чи маємо ми такі умови в тубстаціонарі? Чи є для цього кошти? Допоки зміни — це лише реформування фтизіатричної служби та її оптимізація. В області працюватиме внаслідок реформування КНП «Хмельницький обласний протитуберкульозний диспансер», де на сьогодні уже скорочено 102 посади медичних працівників. Грошей, які виділяються з Національної служби здоров’я України на утримання закладу, не вистачатиме навіть на зарплату персоналу. І хоч обласна рада передбачила кошти на оплату енергоносіїв, залишаються інші потреби — харчування, ремонти, каналізаційні мережі, охорона (зважаючи на специфіку хворих та розміщення корпусів у лісовій зоні), інші. Навіть, якщо держава забезпечуватиме препаратами для лікування туберкульозу, необхідні будуть ліки для супутньої патології, що, як правило, не обминає туберкульозних хворих.
Тобто, сукупність оцих, допоки невирішених питань, має стати засторогою для поспішності. Принаймні, потрібен перехідний період.
— Відомо, що перш ніж отримати направлення до вузького спеціаліста, пацієнт має звернутися до сімейного лікаря. Для хворих на туберкульоз ця процедура така сама?
— Звісно. І уявімо, що людина, хвора на туберкульоз, приходить в один кабінет для прийому, як і інші пацієнти. Так не повинно бути, бо потрібен окремий кабінет. Крім того, сімейних лікарів необхідно продовжувати навчати методам роботи з такими хворими, особливо — забезпеченню пацієнту щоденного контрольованого лікування. Фтизіатри — це спеціально підготовлені фахівці. Їхній досвід надзвичайно цінний. Існує серйозна загроза, що вивільнення фтизіатрів у районних центрах, скорочення туберкульозних закладів, персоналу, погане фінансування, невирішені питання щодо подальшої реєстрації та контролю за туберкульозними хворими призведуть до паралічу фтизіатричної служби. Натомість паразит — паличка Коха — досить стійка. Вона може жити на поверхнях, у пилюці рік(!), витримує температуру до мінус 24 градусів, виживає у воді, продуктах. Статистика дає нам серйозні сигнали про те, що поспішати «ліквідовувати» посади лікарів-фтизіатрів, протитуберкульозні кабінети та диспансери не можна.
Нестійка епідеміологічна ситуація з туберкульозу, особливо його хіміорезистентними формами, мала би спонукати не руйнувати, а зміцнити роботу фтизіатричної служби, забезпечити їй надійну підтримку законодавчою базою. Туберкульоз помилок не пробачає. І те, що на тлі коронавірусу будемо спостерігати зростання кількості хворих на туберкульоз, знову акцентую увагу, — це незаперечний факт.
І на завершення — трохи цифр. За даними Центру медичної статистики МОЗ, в минулому 2019 році, в Україні вперше зареєстрували 20643 особи, хворі на туберкульоз. На 1,9 відсотка зріс показник захворюваності серед дітей, який тісно пов’язаний з туберкульозом у дорослих; на 9% виросла захворюваність туберкульозом серед підлітків; на 11% зросла смертність від активного туберкульозу.
Які ще аргументи потрібні, щоб зрозуміти, що з туберкульозом «жарти» погані, що необдуманими, поспішними чи запозиченими, але не прийнятними для нашої країни, рішеннями наражаємо українців на величезну небезпеку. Ось тут і буде дуже доречним вислів про те, що сто разів подумай, а один — зроби.