У розпал пандемії коронавірусу часто виникають запитання щодо симптомів небезпечного захворювання. Про це та інше бесідуємо з завідувачем ЛОР- відділення Хмельницької міської лікарні Дмитром ВАСИЛЕНКОМ.

Дмитро Миколайович спочатку пояснив те, що найбільше цікавило:
— Захворювання на коронавірус в багатьох випадках дає дещо різну симптоматику, про це дізнаємося і з повідомлень у ЗМІ. В основному картина така, як при будь-якій застуді. Може бути висока температура або не дуже, боліти горло, «ламати» весь організм, проте при коронавірусі заражена людина може взагалі нічого не відчувати, принаймні в перші дні. Як відомо, інкубаційний період вірусу становить від трьох до чотирнадцяти днів.
— Але є якась характерна ознака?
— Так, це втрата нюху та смаку, ще до появи усіх інших ознак захворювання, та відсутність нежитю в його розпал.
— Чи не доводилося вам, Дмитре Миколайовичу, у себе в відділенні мати справу з такими хворими?
— Та ні, поки що, як то кажуть, Бог милував.
— Які поради можете дати нашим читачам, аби вони не підхопили Соvid-19?
— Загальновідомі: часто (але без фанатизму) мити руки з милом, носити маски, уникати контактів з тими, хто занедужав, не виходити без потреби зайвий раз в людні місця на вулицю.
— У вашому відділенні на сьогодні проходять лікування небагато пацієнтів, це пов’язано з карантином. Коли ж закінчаться обмеження у прийомі хворих?
— Дійсно, зараз у палатах небагато тих, хто лікується. Приймаємо лише пацієнтів з невідкладним станом. Нетермінові курси лікування та планові операції у нас, як і в усіх інших стаціонарних лікувальних відділеннях, призупинені.
— Ваше відділення надає суто спеціалізовану допомогу?
— Можна сказати, що так. ЛОР-відділення міської лікарні — єдине в нашій області з надання вузькоспеціалізованого отоларингологічного лікування.
— З якими захворюваннями вашого профілю частіше за все доводиться стикатися?
— Це насамперед хвороби носа і приносових пазух. На другому місці за частотою звернень хвороби вуха. До речі, задавнення цих хвороб, а також неправильна діагностика і неправильне лікування можуть призвести до важких наслідків, адже патологічні процеси відбуваються в органах, які розташовані в безпосередній близькості до головного мозку, з цим жартувати не варто. Не можна нехтувати порадами лікарів і при хворобах горла, які на третьому місці за розповсюдженістю.
Наші люди часто впадають у дві крайнощі: звертаються до медиків, скажімо, за незначного нежитю, тобто через дрібниці, або ж доводять хворобу до такого стану, коли їм допомогти дуже важко, настільки запущена хвороба. Раджу всім слідкувати за собою і своїм здоров’ям і адекватно ставитися до ознак захворювання.
— Болюча тема для нашої країни — медична реформа, яка через недосконалість навіть призупинена. Яка ваша думка?
— Реформи нашій медицині, звичайно, потрібні, адже нічого не стоїть на місці, вдосконалюються методи лікування і медичне обладнання. Ми повинні йти в ногу з часом. Біда нашої держави — вона усунулась від зобов’язань, звалила втілення реформи на плечі самих медичних закладів, не забезпечивши їх фінансуванням у потрібному обсязі. Тим часом медицина — це дорога галузь, яка повинна мати сучасне далеко не дешеве обладнання. Та й зар-
платня у медиків має бути на достойному рівні, це дуже болюча тема. Реформа, я певен, буде вдосконалюватися.
— Сучасний лікар повинен постійно підвищувати свій кваліфікаційний рівень, його навчання також обходиться в копієчку…
— Медична освіта, зокрема лікарська — напевно, найдорожча з усіх в нашій країні. Університет, інтернатура, курси з підвищення кваліфікації — загалом навчання триває все життя. Медична реформа, яку, попри паузу, все-таки доведеться продовжувати, передбачає, окрім іншого, підвищення кваліфікації лікаря, але курси, стажування тощо, як правило, оплачує той, хто їде на навчання.
— Чула, що ви — продовжувач справи своїх батьків, вони медики?
— Так, мама, Олена Едуардівна, працювала багато років лікарем невідкладної допомоги, батько, Микола Костянтинович, працює лікарем нашого відділення. Одна з моїх сестер — лікар-терапевт.
— Хотіли б, аби ваші діти продовжили лікарську династію?
— Кожна дитина — індивід із своїми нахилами, мріями, світоглядом. «Тиснути» на дітей не буду, у них є право на вибір. Хоча свою професію люблю і не жалкую про обраний шлях.
— Дякую за розмову.