Надрукувати
Категорія: Здоров'я
Перегляди: 723

Коли ми приїхали до Сутковецької амбулаторії загальної практики сімейної медицини, фельдшер Алла Бєляєва й сімейна медсестра Ольга Мартиненко якраз робили планове щеплення п’ятирічному хлопчику. І так майстерно заговорили-зацікавили пацієнта, що той і заплакати не встиг. Та що там дивуватися, ці жінки за роки своєї діяльності навчилися без хитрої апаратури та обладнання чітко встановлювати діагнози, призначати лікування, без автомобілів і велосипедів добиратися на виклики (власне, Сутківці немалі й добряче розгалужені, а ще п’ять сіл на обслуговуванні). Про вихідні й відпустки взагалі не йдеться, все одно, не приведи Боже хвороби, і додому прийдуть, й з дому викличуть. Та вони не нарікають, бо роботу свою дуже люблять. А нічим іншим цей феномен і не поясниш.

Алла Бєляєва присвятила медицині вже майже 54 роки. По закінченні Хмельницького медичного училища дівчині пропонували залишатися в обласному центрі, проте вона вперто рвалася до рідного села. Тож пішла акушером до колгоспного пологового будинку. Однісінька. А пологів, пригадує, тоді було по сорок за рік, це зараз хоч би четверо немовлят лелека приніс. «Всього було за ці роки. Ні у відпустці я не була жодного разу, й вихідних майже не мала. З акушера перейшла на фельдшера — і так з року в рік: виклик за викликом, на пору доби незважаючи, травми, недуги, лікування, профілактика, донорство… Два села тоді наш медпункт обслуговував — Сутківці і Лисівку. Населення було понад три тисячі. Лише по сорок немовлят на рік народжувалося, а це і патронажі, і щеплення. Проте, що там казати, люди були значно здоровіші. На стількох земляків, може, п’ятеро стояли на обліку з високим тиском. Нині він чи не у кожного, геть діти уже на нього скаржаться. Онкологія вкрай рідко зустрічалася. Зараз у нас населення до восьмисот не дотягує, а зі страшною цією недугою дванадцять на обліку, по 2-3 у рік виявляємо.
Причиною цьому, — міркує медик, — не лише Чорнобиль. Раніше ж бо планові медогляди були обов’язковими: всі працювали на роботах, тож змушували. А зараз... Лікування було безкоштовним. Люди знали, що вони захищені. А зараз. По-перше, немає примусових профілактичних оглядів — звертаються за допомогою, коли хвороба дуже запущена, і ще ж на селі невід’ємна умова — коли усі роботи переробили. По-друге, нині не те що лікуватися, обстежуватися — дуже дороге задоволення. А по-третє, давайте будемо реалістами: до чого ця реформа — гроші йдуть за пацієнтом? Де взяти того пацієнта і звідки виділяти гроші? Чому б у нас не запровадити страхову медицину? Які суми впродовж десятиріч викидали на профспілки, що ми мали від них? Це ж море коштів! А якби у медицину вкладали! Ну, Богу дякувати, ти не захворів, хтось інший за них пролікується. Чому ми не беремо приклад з багатьох європейських країн, де дбають про здоров’я нації? Це направду незбагненно».
Ольга Мартиненко, обираючи професію, втілювала в життя мрію молодшої сестрички, яка будь-що мала стати медиком, та страшна аварія обірвала життя у чотирнадцять. Вже тринадцять років, як Ольга Анатоліївна працює у рідних Сутківцях. Каже, їй пощастило: не кожному ж бо Бог дав такого вчителя. Як доньку, навчала Алла Іванівна колегу. Зараз пишається: зі всім Ольга на відмінно справляється, а вдвох і працюється легше, є з ким порадитися, на кого покластися, з ким обов’язки розділити. Родина сімейної медсестри звикла, що почасти не лише у будні, а й на родинних святах по кілька годин її чекають з виклику, чи чоловік вночі до хворого мусить автомобілем везти. «Уже четвертий рік, як ми з колишнього медпункту перейшли у приміщення сільської ради, помінялися з ними місцями, — розповідає Ольга Мартиненко. — Бо кабінетів нам треба вже більше, адже стали амбулаторією загальної практики сімейної медицини. Збільшилася кількість сіл, які обслуговуємо. Завдяки мудрому керівнику Ярмолинецького центру ПМСД Надії Кривій у нас хороше, як для сільських лікувальних закладів такого типу, обладнання, забезпечення. Маємо Інтернет, комп’ютер. У нас значно суттєвіша проблема — немає лікаря. Ніхто сюди не хоче. Далеко і від обласного, й від райцентру — не наїздишся. Тут є велика простора кімната, яку залюбки переоблаштуємо під лікарське житло. Проте хто пустить сюди свою дитину? Була молоденька хороша лікар. Три тижні поїздила. І залишила. За потреби зараз дуже оперативно приїздить «швидка». Проте ми з Аллою Іванівною стараємося не смикати колег без дуже нагальної потреби. Самі намагаємося справлятися. Маємо й денний стаціонар, де ставимо крапельниці, уколи; міні-аптеку — беремо під реалізацію ліки, деякими забезпечують безкоштовно. Хто ж бо наїздиться до тих лікарень, якщо автобус, який ходив колись тричі на день, зараз курсує тричі на тиждень. І то: вранці з села виїздить, в одинадцять дня уже з райцентру назад повертається. Що ти встигнеш?».
Сільські та всеукраїнські реалії змусили цих професійних цілителів за покликанням, хоч і без лікарського диплому, бути рентгенами, окулістами, травматологами, гінекологами, педіатрами, терапевтами, психологами, лорами, гастроентерологами… І це без перебільшення. Куди ж, жартують, дінешся з підводного човна? Втім секрет у іншому — для них це не робота, а стиль життя, стихія, якщо хочете, без якої ніяк. А засилля городів і господарства вдома, хатні справи й родинні клопоти якось теж встигаються. І звикли до цього чоловік, син з донькою, внуки і правнуки Алли Бєляєвої. До слова, син жінки теж фельдшер на «швидкій» у райцентрі, а старша внучка закінчує Вінницький медінститут. Знають, що по-іншому не може, й син та донечка, чоловік, мама та рідні і Ольги Мартиненко.
…Жінки з гордістю показують кабінети лікувального закладу: все, кажуть, є, не вистачає лікаря, а дуже хочеться, аби все ж мали його Сутківці, аби врешті зуміли і в цій галузі зацікавити молодого спеціаліста працювати у віддаленому селі, звідки фактично виїхала молодь, де, на жаль, майже немає перспектив.
…А хто ж проводить гінекологічні огляди, запитую, зайшовши в кабінет з відповідним обладнанням. «Я ж акушер, — посміхається Алла Бєляєва. — Тож і огляд проведу, і пологи прийму. Було б лише кому народжувати. Так хочеться, щоб вирувало життя у селі».