Лікар у третьому поколінні Олександр Тарамбула, офтальмолог Хмельницької обласної дитячої лікарні, професію медика обрав не випадково. Його незабутній дідусь Віктор Федорович Шинкарчук був головним лікарем Дунаєвецької районної лікарні. Гарний слід залишив на землі. За його керівництва було побудовано новий корпус лікарні, облаштовано територію, навіть кілька зариблених ставків функціонувало. Звісно, для малого Сашка (він був єдиним онуком) дідусь був незаперечним авторитетом.
— Я ріс у лікарській сім’ї, — розповідає мій співрозмовник. — Мама Інна Вікторівна вже 30 літ повертає людям зір. Мамина сестра Валентина Вікторівна, свого часу працювала провідним акушером-гінекологом.
Мрія юнака після закінчення обласного ліцею для обдарованих учнів здійснилася — вступив до Вінницького національного медичного університету ім. М. Прирогова. Цікаво було опановувати загальну медицину, але припала до душі мамина професія — окуліста. Для Олександра матуся — зразок.
Інтернатура була для випускника хорошою школою практичних навиків, учився офтальмологічних тонкощів на базі кафедри очних хвороб рідного університету.
— Своїми успіхами завдячую моїм наставницям — професору Наталі Валентинівні Малачковій, доценту Юлії Йосипівні Салдан, — каже Олександр Юрійович. — А ще пройшов справжній гарт в офтальмологічному відділенні Хмельницької обласної лікарні. Віталій Северинович Чернецький (тоді він очолював відділення) порадив переймати майстерність у досвідченої лікарки Тетяни Вікторівни Філатової. Вже на третій день відбулося «бойове» хрещення. У центрі офтальмологічної травми забирав із ока пацієнта сторонній предмет.
Згодом продовжив навчання в клінічній ординатурі Вінницького медуніверситету. Були перспективи залишитись у Вінниці, але вирішив повернутися до рідного міста. Пропозицію тодішнього головного лікаря Віри Іванівни Рудої — працювати в обласній дитячій лікарні — сприйняв з радістю. Щоправда, довелось удосконалювати спеціалізацію, перекваліфіковуватись на дитячого офтальмолога в Київській академії післядипломної освіти ім. П. Шупика.
На моє запитання, який випадок із семирічної практики закарбувався в пам’яті, лікар відповів, не задумуючись: «Щоденно замість восьми пацієнтів приймаю 30. Доводиться оперувати і в невідкладних випадках. Місяць тому з дитячого будинку «Берізка» звернулися з проханням посприяти п’ятирічній вихованці. Вона страждала на косоокість. Дівчинка комплексувала, була налякана. Після операції дитина назавжди позбулася вади».
Не лише з Хмельниччини, а й з сусідніх Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Чернівецької областей їдуть до окуліста-професіонала пацієнти. Також попри безліч лікарських турбот Олександр Тарамбула продовжує свою наукову діяльність — навчається в аспірантурі. Безперечно, його прагнення повернути дітям можливість ясно бачити світ увінчається гарними здобутками.
З особливою теплотою згадує Олександр свого дідуся, намагається у своїй лікарській практиці бути теж високопрофесійним.
Бажаємо молодому лікареві ще кращих здобутків, витривалості та перемог у такій важливій справі — повертати дітям сонце, бачити яскравим світ.
Gismeteo 
