Цьогорічний купальний сезон став справжнісінькою бідою в Україні, бо кількість потопельників страшна – позначка наближається до 900 чоловік. І лише з початку липня затонуло понад 300 осіб, з яких 40 дітей. Вдумайтеся у ці цифри. Невже людське життя не варте того, щоб ним дорожити? Прикро, що численні заклики працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій дотримуватися правил безпечного перебування на воді вперто ігноруються українцями.
Однак є ще один – жахливий і дуже болючий бік небезпечного купання, коли людина після розваг на воді, зокрема стрибків, залишається до кінця життя прикутою до інвалідного візка.
Мова йде про пірнальників, які після невдалого стрибка отримують важкі травми хребта у шийному відділі (зокрема 4, 5 і 6-го хребців, які є найбільш рухливими). Часто, коли вони ламаються, великі й малі частинки потрапляють у спинний мозок. Якщо ж ушкоджується і спинний мозок, то розвиваються важкі ускладнення: повний або частковий параліч тіла, ураження стегнових суглобів, інші важкі проблеми.
Від таких травм смертність у перші години становить 50%, а протягом першого року після їх отримання — до 30%.
Багато пірнальників стають інвалідами І групи, якщо в них повністю паралізовані нижні кінцівки та навіть верхні. Їхній стрибок у прямому сенсі є останнім, бо після нього людина проводить решту життя прикутою до ліжка. Залежно від ступеня важкості отриманих травм у шийному відділі хребта, залежить фактично подальша доля пірнальника. І тут дуже важливо обережно дістати його з води, не смикати, а, зафіксувавши шию, покласти на тверду поверхню і дочекатися приїзду швидкої.
У більшості випадків травми пірнальника отримують хлопці та чоловіки від 14 до 40 років. Вони стрибають з мостів, скель, обривів, пірсів, дуже часто не знаючи дна, глибини тощо. Не рідко під дією алкоголю ці сміливці гинуть через надмірну відважність, стрибаючи на мілину.
…На Хмельниччині був спекотний липневий день. Сонце нещадно припікало, і чим ближче до полудня, то все важче ставало дихати, повітря здавалося гарячим. Тридцятидворічний Олег разом із другом вирішили скупатися у місцевій маленькій водоймі, яку насправді інакше, як калюжею, і не назовеш. І без вагань попрямували на берег. Він чомусь вирішив стрибнути, хоч там води було лише по пояс, і дно все замулене, та ще й зі сміттям. Одна мить, і чоловік, розбігшись, вскочив у воду. Далі за кілька секунд, його тіло сплило спиною догори. І все… Він зламав кілька шийних хребців. У першу добу його тіло повністю було паралізоване, ворушилися лише губи та бачили очі… Вони споглядали в лікарняній палаті свою страшну безпомічність. Після двох оперативних втручань у Хмельницькій обласні лікарні і місяця реабілітації, його, інваліда І групи, виписали додому. Доживати, як потім з’ясувалося. Лікарі не хотіли шокувати рідних, на що він був приречений. І довгих тринадцять років молодий чоловік був прикутим до ліжка.
Реабілітація хворого зазвичай триває дуже довго, і її успіх залежить від багатьох чинників: важкість отриманих травм, загальний стан людини, супутні захворювання та його бажання не падати духом і займатися.
P.S. Цьогоріч 21 липня на Херсонщині в курортному місті Генічеськ трагедією закінчився стрибок для 20-річного хлопця з Дніпра. Він разом із мамою каталися на катамарані, з якого Володимир вирішив пірнути у воду. Проте стрибнув на мілину та зламав шию. Лікарі після прибуття на виклик лише констатували смерть юнака...
Прикро, що люди так не цінують своє життя. Варто згадати давню мудрість: «Не знаючи броду, не лізь у воду». Точніше, не стрибай прямісінько… в інвалідний візок.
Gismeteo 
