Курси валют

Він – представник найбільшої в Україні династії ветеринарів. Його батько – Пилип Грушко, уродженець села Песець на Новоушиччині, ще до війни закінчив Голозубинецький технікум і почав працювати ветеринарним фельдшером на Хмельниччині, потім – на Вінниччині. Батьковою стежиною пішли і четверо дітей – троє синів і донька. А затим і їхні діти присвятили своє професійне життя ветеринарії.

Мій співрозмовник – Василь Грушко, начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області, з яким ведемо розмову про ветеринарію, її минуле й сучасне, незадовго до професійного свята – Дня працівників ветеринарної медицини.

– Насамперед, скажу, що не кожна людина зможе працювати ветеринаром. Для цього потрібне покликання. Якщо, побачивши хвору тварину, у тебе щемить серце, якщо ти готовий хоч посеред ночі бігти рятувати її і переконаний, що ніколи не нарікатимеш на вибір професії, – це справді твоє покликання.
– То, мабуть, можемо сміливо говорити, що ветеринарія – покликання родини Грушків?
– Батько розпочав трудовий шлях у ветеринарії з 17 років і працював до 68. Ми, діти, бачили, як віддавався він роботі, що була для нього і найбільшим захопленням. Мій найстарший брат, на жаль, покійний, його дружина, донька, зять – ветеринари. Середущий брат, молодша сестра – також. Я, моя дружина, молодший син, невістка – ветеринари. А старший син з невісткою – юристи. Тобто не з примусу в нашій родині пішли в професію, а за бажанням. Загалом рід Грушків і Гуцуляків (прізвище дружини) має зо 30, а то й більше, ветеринарів.
– Але така мирна професія приховує й чимало ризиків?
– Це справді так. Кожен, хто навчався на ветеринара, знає вислів: “Лікар лікує людину, а ветеринар – людство”. Наша галузь постійно перебуває на сторожі безпечності продуктів і харчової сировини. Знаємо ж, скільки є складних інфекційних хвороб, через які масово гинуть тварини, або ж які передаються від тварин до людей. Убезпечити, ліквідувати поширення небезпечних інфекцій – наш професійний обов’язок.
– А яка проблема з інфекційними хворобами сьогодні є особливо гострою?
– Нашу область можна вважати неблагополучною щодо такої хвороби як сибірська виразка. Спори сибірки, як відомо, зберігаються в землі століттями. А сприятливими умовами для поширення стають порушення норм годівлі та невакциновані тварини. На щастя, зусиллями ветеринарів вдалося подолати масові захворювання корів на лейкоз, туберкульоз тварин, африканську чуму свиней, через які доводилося знищувати цілі ферми поголів’я. Постійні перевірки, дослідження, профілактичні заходи дали свій результат в області.
Основне навантаження лягає на сільських ветеринарів. Вони, як швидка допомога для тих, хто займається розвитком тваринництва, і для переважної більшості домашніх господарств. У селах, де немає ветеринарів, ця ситуація створює чимало проблем.
– Ви згадали про складні інфекційні захворювання, які можуть передаватися від тварин до людей і навпаки. А чи були дослідження щодо коронавірусу в тварин?
– Над цим особливо активно працюють фахівці Київського науково-дослідного інституту ветеринарії.
Вони нещодавно відбирали біоматеріали свійських, диких тварин у Хмельницькому та Кам’янець-Поді­льському районах. І згодом отримаємо їхні висновки. А взагалі через зміну клімату в різних місцях з’являються невідомі раніш віруси, мікроорганізми.
Тому ми просто зобов’язані бути пильними, розвивати та вдосконалювати нашу службу.
– А чи є для цього можливості?
– Якщо буде державна підтримка, то зможемо рухатися вперед, мати суттєві досягнення. Ось, до прикладу, держава передбачила дотацію для пасічників, і одразу в області з’явилося 150 тисяч нових бджолосімей. Своїм медом ми можемо годувати світ! Передбачили по тисячу гривень державної підтримки на кожну вівцю, і на Шепетівщині тепер маємо 19 тисяч(!) овець – найбільше в усій західній Україні. На утримання корів також є дотації. Буде увага від держави, буде вигода сільгоспвиробникам – то й вкладатимуть вони кошти у розвиток.
Попри те нам бракує сучасних технологій. Переважно переймаємо їх у європейських країн, але поки дійдуть ці технології до нас, стають застарілими. Ми наче на містку між минулим і майбутнім, відстаємо від тих, хто йде попереду, а варто було б іти в ногу з ними.
Я, приміром, мрію про створення в нашому Хмельницькому сучасної хіміко-токсикологічної лабораторії, яка би стала зразковою в західному регіоні. Вже зараз її рівень досить високий, але хочемо, щоб тут проводився ще більш широкий спектр досліджень, більш сучасний. Зараз ведеться реконструкція одного з корпусів регіональної лабораторії, сподіваємося, вдасться придбати й новітнє обладнання. До речі, за попередній рік наша служба надала послуг на 52 мільйони гривень, і це – другий показник в Україні, незважаючи, що Хмельниччина маленька область. Завдяки цим коштам ми, як правило, плануємо подальші кроки для розвитку ветеринарної служби: придбання технічних засобів, ліків, лабораторного обладнання, інше.
А ось заробітна плата спеціалістів, на превеликий жаль, залишається низькою, її не порівняти з тією, яку отримують ветеринари, котрі працюють у приватних структурах, хоч навантаження на них значне. Професіо­налами найвищого ґатунку можна вважати інженерів-хіміків токсикологічного відділення, спеціалістів бактеріологічного та відділу імунологічних досліджень нашої лабораторії. Я вдячний за сумлінність, відданість усім лікарям, фельдшерам ветеринарії. Дуже часто вони жертвують своїм особистим часом, своїм відпочинком заради професійних обов’язків, заради допомоги тваринам. І мої особливі слова подяки в день професійного свята сільським ветеринарам, які, так би мовити, на передовій у боротьбі з недугами тварин.
Хочу, щоб мої колеги мали міцне здоров’я, родинний затишок і щоб їхня складна, надто відповідальна робота, дарувала велике задоволення.