З екрана телевізора набридливим торохкотінням до нас постійно доносяться оповідки про успішні реформи в Україні, які мудро впроваджує наша фантастична влада. Чимало піару було довкола перетворень у медицині. На жаль, вимоги професійних критеріїв до тих людей, які взяли на себе відповідальність проводити важливі зміни, на рівні плінтуса. Уже так склалося, якщо ти публічно рвеш на собі вишиванку за Батьківщину, вітаємо, ти в клубі реформаторів.

Відомо, що хвороби — це наслідок наших гріхів, гріхів батьків, дідів. Відповідно до того, як ми дотримувалися Божих законів в минулому, матимемо й таке здоров’я. Наше минуле і наше майбутнє тісно пов’язані.

Сімдесятилітній ювілей Хмельницької міської дитячої лікарні — це не лише свято майже тисячного колективу, ветеранів закладу, а й, мабуть, усіх хмельничан, яким повертають найбільшу радість — здоров’я дитини.

Профілактика в нас і досі не в пошані. От не звикли ми запобігати хворобам. Особливо це стосується чоловіків, які геть байдуже ставляться до свого здоров’я, звертаються до медиків, коли вже зовсім скрутить-зігне. І передусім старшого покоління. Таке, мабуть, виховання та спогади дитинства-юності, коли сподівань на радянську медицину було не багато. Згадуються з тих часів лише бормашини, якими добре катувати людей, та парацетамол, що ним в армії лікували нас, солдатиків, від усіх недуг. Тому й немає звички ходити в медичні заклади. Але ж іноді таки доводиться…