Курси валют

Насичені бойові будні часто витісняють з пам’яті важливі події, що мали місце тиждень, місяць, рік тому. Охоплена нескінченним виром війни Україна виживає, трудиться, а головне — вперто протистоїть московській навалі, тому не дивно, що значущі маркери сучасної історії подекуди не фіксуються в свідомості народу за щоденними тривожними клопотами.

Спостерігаючи за останніми скандалами навколо Києво-Печерської лаври, дехто, напевне, забув, як майже рік тому патріарх кирило благословив іконою російську гвардію, а головнокомандувач росгвардії віктор золотов по-бойовому відрапортував патріарху про те, що його війська неухильно виконують усі поставлені завдання в ході так званої «спецоперації», та бідкався, що сама війна затягується, але ця ікона має прискорити їхню перемогу.
Усі можливі варіанти «прискорення» український народ відчуває на собі щодня,  сплачуючи криваву данину за «духовну підтримку» з боку сусідів. Але, якщо спотворений розум політиків давно не викликає подиву в суспільстві, то огидне блюзнірство кацапського духовенства таки дивує. Благословляти відверто загарбницьку війну, благословляти постріли ракет по території, на якій живуть такі ж православні (причому частина з них ще й досі вважають себе належними до РПЦ) — перебір, навіть і для нашого суперечливого століття. Безсумнівно, що тільки в московській хворій свідомості може народитися ідея про те, що російська ракета вразить лише православних ПЦУ, а не УПЦ, бо як можна духовній особі в сучасному світі благословляти вбивство так, як у гнітючому середньовіччі?  
Тому не дивно, що у певного кола православних священнослужителів виникли запитання до Священного Синоду УПЦ МП, яка начебто оголосила про своє відокремлення від росії.
Так, на ютуб-каналі «ВІЧЕ» 12.01.2023 р. було розміщено звернення  священників УПЦ до Священного Синоду та Єпископату УПЦ МП з проханням надати більш чітке роз’яснення щодо оголошеного віддалення від РПЦ, оскільки в них виник сумнів стосовно справжнього відокремлення від москви через відсутність зрозумілих та однозначних пояснень. Серед оприлюднених тез ведеться мова про таке:
1. Який статус має УПЦ на сьогодні? Чи визнає вона себе повністю автокефальною, автономною, чи є самокерованою помісною частиною в складі якоїсь іншої помісної православної церкви?
2. Чи підтверджує Священний Синод рішення про повний вихід УПЦ із РПЦ і які саме офіційні документи засвідчують це?
3. Чи надсилали до Синоду РПЦ офіційну заяву або акт про повний вихід зі складу РПЦ?
4. Чи вийшов Предстоятель та інші ієрархи УПЦ зі складу Синоду Архієрейського та Помісного собору РПЦ?
5. Чи вважає Священний Синод УПЦ недійсним рішення Архієрейського Собору РПЦ від 25 — 26 жовтня 1990 року, згідно з яким саме московський патріарх благословляє на діяльність кожного новообраного Предстоятеля УПЦ, а окрім того обов’язковість постійного членства Предстоятеля УПЦ в Синоді РПЦ?
6. Також не зрозуміло, чи  Синод УПЦ вважає окремі пункти грамоти Архієрейського Собору РПЦ від 25 — 26 жовтня 1990 року, де проголошується канонічна залежність  УПЦ від РПЦ такими, що втратили чинність, чи прихована залежність зберігається й до нині?
7. Чи має сьогодні УПЦ прямі зносини з іншими православними церквами, чи через РПЦ?
8. Чи розсилав Синод УПЦ мирні грамоти до Предстоятелів усіх православних церков про вихід УПЦ зі складу РПЦ? Чи розпочато переговори про визнання повної автокефалії УПЦ та врегулювання відповідного канонічного статусу?
9. Чи засуджує Синод УПЦ заяви московського патріарха кирила про підтримку і обґрунтування війни росії в Україні, а також пропаговану ним ідеологію «русского мира», яка за всіма ознаками носить єретичний та неправославний характер? (Мовчазна та невизначена позиція УПЦ з цього питання не влаштовує вірян, які вважають себе справжніми, а не «умовними» українцями, вони чекають рішучого засудження).
10.  Чи засуджує Синод УПЦ незаконну анексію Синодом РПЦ низки єпархій та парафій УПЦ на окупованих росією українських територіях? Чи засуджуються прикрі випадки колабораціонізму серед окремих єпископів і священників УПЦ?
На думку багатьох священників, якби такі кроки Священний Синод УПЦ зробив, ставлення українського суспільства до церкви сьогодні стало би іншим.  Втім тут необхідно згадати відсутність ще однієї і, напевне, найголовнішої ознаки, яку в одному зі своїх етерів навів відомий російський релігійний та суспільний діяч, фахівець у галузі християнської філософії, публіцист, блогер, проповідник, місіонер, кандидат філософських наук, кандидат богослов’я, позаштатний протодіакон храму Архангела Михаїла московської міської єпархії РПЦ, старший науковий співробітник кафедри філософії релігії та релігієзнавства філософського факультету московського держуніверситету, професор московської духовної академії Андрій Кураєв. Він стверджує, що розділення РПЦ та УПЦ не справжнє, оскільки з боку РПЦ по відношенню до УПЦ не оголошено анафему! Тож усе розділення умовне, бо ніколи нікого зі своїх лещат РПЦ без анафеми не відпускала. Крім того, Кураєв висловив подив з великої толерантності українців, які всі ці витівки УПЦ так довго терплять. Тож, залишається сподіватися, що пробудження почне нарешті відбуватися і навіть серед  духовенства самої РПЦ.
Тому й не дивно, що в Україні не ймуть віри заявам керівництва УПЦ МП про те, що церква розділена з москвою.  
Можливо, керуючись саме такими духовними відчуттями, український військовий Артур Ананьєв, який з початку повномасштабної війни в складі 19-го стрілецького батальйону пішов добровольцем на фронт, де й отримав контузію та черепно-мозкову травму, цієї неділі подався до Свято-Покровського кафедрального собору в Хмельницькому, з намаганням отримати відповіді на свої запитання. Але диспут переріс у бійку, під час якої група парафіян та священнослужителів грубо виштовхали його з храму, завдавши тілесних ушкоджень. До конфлікту втрутилася поліція, а відео про подію миттєво поширилося мережами.

Першими відреагувала Команда Симчишина на своїй сторінці у Фейсбуці: «Московська фсбешна агентура у вигляді УПЦ МП має бути заборонена по всій країні. Той антиукраїнський шабаш, який відбувається останніми днями в столиці і побиття військового у Хмельницькому, мають стати залізобетонним аргументом для Верховної Ради, аби проголосувати законопроєкт, що раз і назавжди заборонить це фсбешне кубло.
На позачерговій сесії ми припинимо користування усіма земельними ділянками на території громади. Ініціюємо також рішення обласної та районної рад. Ті, хто бив військового, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Патрульні, які склали протокол на військового, повинні бути звільнені.
Після таких подій ті священники, які мають у собі хоч частинку українського, зобов’язані негайно вийти з фсбешної структури».
Більш стриману позицію висловили в обласній військовій адміністрації: «Ми живемо в цивілізованій європейській державі, де панує верховенство права. Ми не московити і не будемо уподібнюватись їхнім шляхам вирішення конфліктних ситуацій. Як і личить цивілізованим людям, ми вирішуватимемо проблему у правовий спосіб. Війна оголила нерви кожного із нас, але все ж таки закликаю знизити градус напруги та надати можливість відповідним службам розв’язати конфлікт», — наголосив заступник голови ОВА Сергій Тюрін.

Та по всьому відчувалося, що у хмельничан терпець таки урвався, і вже станом на 18-у годину навколо храму зібрався кількатисячний натовп хмельничан, який вимагав покарати винних та повернути храм громаді міста. Згодом на території Свято-Покровського собору розпочалися збори за перехід храму до Православної церкви України. Людей просили реєструватися, аби все відбулося в правовому полі, обирали членів лічильної комісії. Десь за чверть до 19-ї  присутні проголосували за перехід до ПЦУ та звернулися до поліції з проханням опечатати храм. Приблизно пів на восьму годину вечора депутат обласної ради Юрій Смаль, якого обрали головою зібрання, повідомив присутніх про те, що владика Антоній віддав ключі від храму, де має бути проведена ревізія. Вже після двадцятої години в храмі зазвучала молитва українською мовою, православні ПЦУ виконали Гімн України.

Наступного дня міський голова зазначив, що Хмельницька громада має визначену позицію щодо того, хто є власником будь-яких храмів і земельних ділянок на території громади, в тому числі й Свято-Покровського кафедрального собору. Він також відзначив той факт, що митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній (Василь Фіалко) добровільно передав ключі від кафедрального собору громаді, а це свідчить про те, що священники, які відчувають себе українцями, мають наслідувати цей приклад.
Олександр Симчишин нагадав, що в міській раді вже є декілька рішень, ухвалених  раніше, про припинення права постійного користування земельними ділянками, що належали УПЦ МП. На двох ділянках заплановано розташування скверів, за одну ділянку триває судова тяганина, її мають передати департаменту освіти під навчальний заклад, загалом має бути припинене право користування понад двадцятьма земельними ділянками під різні релігійні споруди УПЦ МП.
Згідно з інформацією ОВА зареєстровано ще 4 статути релігійних громад УПЦ у новій редакції, які перейшли до ПЦУ. Загалом за період з 24.02.22 р.  по 31.03.23 р. зареєстровано статути 170 релігійних громад УПЦ у новій редакції, 139 з яких перейшли в ПЦУ, а 31 — у незалежні православні громади.