Поки топ-менеджери Укрпошти з окладом у сотні тисяч гривень скаржаться на збитковість підприємства і погрожують припинити носити пенсії і скоротити тисячі поштових відділень у селах, ці люди продовжують робити свою справу за куди більш скромну матеріальну винагороду. Звісно ж, мова про листонош, важку працю яких держава, на жаль, оцінює у копійки.

Людмила Петрівна Шемановська працює листоношею у Вовковинецькому відділенні пошти вже майже чверть віку. Її колеги зі значно скромнішим досвідом відверто захоплюються витримкою і стійкістю жінки. Як відомо, в селі листоноша – це і психолог, і соціальний робітник – три в одному. Пані Людмила приносить людям не тільки пенсії чи улюблені газети, вона і вислухає, дасть пораду, щиро поспівчуває. Доставляє необхідні товари, а коли треба, то і відро води принесе нещасній старенькій бабусі, про яку давно вже забули у злиденному українському селі. «Особливо важко взимку, – каже Людмила Петрівна. – Холодно, дороги замете, а до сіл доводиться добиратися пішки. 6-7 кілометрів потрібно здолати. Іноді не встигаю – ночую в якомусь селі, а зранку – знову в дорогу».
На жаль, останній раз листоношам Вовковинецького відділення велосипеди видавали ще у 2008 році. З того часу доводиться тягати на собі важелезну сумку з поштою і товарами. Дуже прикро, що така важлива праця цих людей знецінена. Часом хтось запитує, спостерігаючи нинішню розруху в країні: «На чому ми ще тримаємося»? Відповідь однозначна: на людях – працьовитих, добрих, щирих і самовідданих, таких «рядових бійцях», як Людмила Шемановська.