Громадський транспорт  все ще не  пристосований для перевезення пасажирів на візках. І рятівною соломинкою для людей з обмеженими  фізичними можливостями стало соціальне таксі благодійного фонду «Карітас», яке значно  відрізняється від звичайного автомобіля – обладнане так, що  пасажир на візку без будь-яких зусиль потрапляє в салон.

– Викликають таксі для поїздок до реабілітаційних центрів, на прийом до лікарів, або ж добираються до спортивних залів, плавальних басейнів, – повідомила диспетчер. – У пасажирів різний вік – і діти, і дорослі. Протягом місяця маємо від 30 до 50 викликів, інколи трапляється що й більше.
Майже три роки тому, в перший день весни, на вулицях Хмельницького з’явилося соціальне таксі. Ідею цього соціального проекту, зауважує отець Іван Данкевич, який очолює обласний благодійний фонд «Карітас», підказали якраз люди на візках. Бо ж лише одиниці з них мають змогу вибратися із чотирьох стін.
До реалізації проекту долучилися й громадські організації. Не така вже й проста справа благодійність. Та все ж заповзятість волонтерів вражає. Їм вдалося з миру по нитці зібрати чималі кошти для святої справи. І, придбавши два автомобілі, громадська організація “Волонтерський лідерський рух” офіційно передала їх у «Карітас».
Із появою соціального таксі життя хмельничан із обмеженими можливостями пересування значно поліпшилося та й урізноманітнилося. І, як запевнив мене голова громадської організації “Світ без бар’єрів”, візочники мають змогу швидко та з комфортом добратися до медзакладів, плавальних басейнів. Ще й з’явилася можливість побувати на різних розважальних закладах – концертах, фестивалях, які відбуваються у Хмельницькому.
Цю новацію, реалізовану громадськими організаціями та фондом «Карітас», без вагань підтримав міський голова Олександр Симчишин. І вже з початку 2017 року за рахунок міського бюджету компенсуються витрати з перевезення хмельничан з обмеженими фізичними можливостями. А цьогоріч на цю благодійну справу виділено 788 тисяч гривень.
Та і я проїхалася у соціальному таксі. Моя попутниця - молода мама з дитиною у візку – не приховувала свого захоплення безкоштовною й зручною послугою. Із донечкою уже не раз добирається до реабілітаційного закладу. Ніколи не тривожиться, що спізниться на оздоровчі заняття, як це траплялося, коли доїжджала громадським транспортом.
– Це так важливо, коли нас, батьків, обтяжених турботами через недугу дітей, не залишили наодинці небайдужі до чужої біди люди. Тоді й ми не втрачаємо надії, відчай відступає, – сказала моя попутниця.