Такими тривожними припущеннями діляться волонтери Хмельницького обласного благодійного фонду «Патріоти України», які днями повернулися з чергової поїздки на передову. «Радіоперехоплення беззаперечно свідчать про спланований ворогом наступ, — констатує співзасновник фонду Борис Голодний.  — Навіть нам за три дні перебування вдалося підслухати сепаратистські рації з розмовами на цю тему. А ще противник постійно підтягує важку техніку. Хоча вона, на їхню думку, «вдало» захована. Уявіть, навіть — у Донецькому ботанічному саду під кипарисами. І укріплюються вони не на жарт —  так, що окопами тими машини їдуть!».

Патріоти вкотре підтверджують однобокість перемир’я. Кажуть, противник і на мить не припиняє обстрілів. З танків, мінометів, великокаліберних кулеметів… У Водяному, зізнаються, тривав такий запеклий бій, що й заїхати на територію дислокації наших хлопців не змогли. Лише швидкі одна за одною мчали. І то: по медичному транспорту стріляють найперше, тож зупиняється він у найменш прострілюваному місці, а бійці під шквальними обстрілами туди приносять поранених. «Двоє загинули того дня, — зітхає Борис. — Одному з них — лише двадцять: ще б жити й жити, та… Шестеро були важко поранені. Коли ми повернулися додому, подзвонили, що  одного з них уже не стало. Отаке воно, перемир’я. …А бійцям “Правого сектору” на передовій катастрофічно не вистачає людей. Ми, волонтери, аби хоч якось підсобити, на нічні чергування виходили. Поповнення до хлопців, звісно,  прийшло, та, по-перше, мало.  По-друге, за яким критерієм людей відбирають, не знаю.  Хочете приклад? Чоловікові шістдесят, він такий слабкий, що автомат нести не може — волоче, а вийти сходами, де вибиті дві  дощечки,  на другий поверх, йому не під силу… Але ж мобілізували! До того ж, 90 відсотків нашої техніки, отої, що у Костянтинівку звезена, застаріла. Хоча бійці з “Правого сектору”, зробивши вилазку в Дебальцеве, поживилися… шістьма мінометами. Там, розповідають хлопці, на сотні тисяч доларів зброї позалишалося після сумнозвісної тієї м’ясорубки».
А ще волонтерам доводилося доправляти на носилках до лікарні пораненого ополченця. Поранення було смертельним, тож врятувати його не змогли, проте поговорити встигли. Молодик, років тридцяти, в добротних формі і берцях, розповів, що він з Петербурга. Приїхало їх 50 чоловік добровольців, напередодні. Завдання їхнє  —  «розібратися»  з кількома укропами. Їх обманули, що  за ними неодмінно — артилерія. Він просив волонтерів, аби… мамі його подзвонили. «Їх, цих хлопців, просто кинули, як гарматне м’ясо, щоб вивідати, де наші позиції», — впевнений Борис.
…З «Патріотами України» на передову поїхала й             22-річна хмельничанка Світлана Красуцька. Попросилася, бо там у неї брат.  І… залишалася на війні, на передовій, бо зрозуміла: там її допомога вкрай потрібна.
А возили патріоти цього разу на схід форму, берці, десяток комплектів полегшених бронепластин, які за 80 тисяч гривень закупив міський голова Старокостянтинова Микола Мельничук, тактичні окуляри, розвантажки для патронів, інше спорядження.
…Традиційно волонтери й наші захисники щиро дякують засновнику благодійного фонду, депутату обласної ради, директору МСТ «Кооператор» Миколі Вороні, Кериму Гусейну Муталлимову, Красилівському СТ «Домашній хліб», Ігорю Колядку, Віталію Бойчуку, Юрію Луцишину й усім-усім небайдужим подолянам, які своєю підтримкою й допомогою наближають таку святу,  таку довгождану й таку потрібну нам усім Перемогу.