Довгі шість місяців дві хмельницькі родини очікували повернення найдорожчих людей. До останнього сподівалися, що вони живі і от-от переступлять поріг отчого дому. Але не судилося… Життя двох бійців батальйону «Айдар» — тридцятиоднорічного Вадима Шалатовського та сімнадцятирічного Назара Якубовського — обірвалося одного вересневого дня. І поховали їх на рідній Хмельниччині теж в один день –– 26 березня.
Сотні хмельничан пройшли на головну площу міста, щоб попрощатися з героями та провести їх в останню путь. Сумує Хмельниччина, оплакує українська земля своїх синів, відважних воїнів, які боролися до останнього за мир її і спокій.

Старший солдат Вадим Шалатовський був мобілізований у серпні минулого року. Вадим ще з дитинства мріяв захищати свою країну. Строкову службу проходив у повітряно-десантних військах. Він був справжнім патріотом та воїном. Тому стояти осторонь подій на сході країни –– не зміг. У нього залишилася дружина та двоє маленьких дітей.
А Назару Якубовському взагалі було сімнадцять. Усе життя попереду. Та хлопець найбільше прагнув захищати свою країну. Як йому вдалося видати себе за повнолітнього, залишається до кінця не з’ясованим… Юний боєць брав активну участь у бойових діях. Назар єдиний син у матері Інни Ігорівни, якого вона сама виховувала. Її єдина надія…
Трагічного п’ятого вересня наші бійці потрапили у засідку. Тоді на трасі Луганськ –– Щастя загинуло тридцять три наших патріоти, в тому числі і Назар з Вадимом полягли у бою. Сепаратисти навіть поранених добивали. Мине три дні складних перемовин і лише тоді спалені тіла тридцяти трьох героїв сепаратисти віддадуть для поховання. Вони знайдуть свій спочинок поблизу Старобільська на Луганщині, як невпізнані солдати. І тільки ДНК-експертиза ідентифікує полеглих бійців.
Вадима Шалатовського поховали на Алеї Слави на кладовищі, що у мікрорайоні Ракове. А Назар Якубовський знайшов свій останній спочинок на Шаровечківському кладовищі.