У складний для країни час кожний небайдужий українець старається допомагати нашим воякам, які захищають мир та цілісність Батьківщини. Не відстають також ізяславчани. Стараються підтримувати бійців хто чим може.  Як говорять: «З миру по нитці –– бідному сорочка». За таким принципом і працюють небайдужі жителі району.

Благочинний Ізяславського району Української Православної Церкви Київського патріархату митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук розповідає:  «Допомагати бійцям АТО ми розпочали ще  восени минулого року. Робимо сухі заготовки для супів та борщів. Їх залишається лише кинути в окріп, проварити, і все –– смачненька домашня юшка готова. Для наших бійців –– це теплий привіт із дому. Прихожани нашої церкви із завзяттям долучилися до роботи, приходять, як лише з’являється вільна хвилинка. З приміщенням, де ми заготовляємо їжу, нам посприяв директор Ізяславської тепломережі Богдан Коцюбинський. Він одним з перших відгукнувся на наше прохання. Спочатку ми мали лише одну сушку, тому й заготовити багато продукції не могли. А тепер сушок аж шість... Допомогли підприємці».
Приготування смачних борщів люди з часом удосконалили. Навіть рецепт додають у середину пакунка… Коли мають вантаж відвозити у зону АТО, волонтери наварюють вареників, пельменів, напікають пиріжків, навіть моркву по-корейськи роблять для солдатів. Продуктами допомагають підприємці. Але й прості ізяславчани не стоять осторонь: хтось кілограм м’яса принесе, хтось борошна, хтось картоплі. У час, коли в людей не вистачає грошей, приємно, що наші земляки не забувають про армію.
Спочатку допомогу передавали волонтерською організацією «Фонд Заславщини». А тепері самі їздять. Допомагають нашим бійцям у селах Піски, Волноваха, Маріїнка. Священик Володимир Ковальчук ділиться спогадами про минулу поїздку у зону АТО: «Хлопці раділи, коли нас побачили, а що вже смакували стравами домашньої кухні –– не передати. Напевно, більше за матеріальну бійцям потрібна моральна підмога, їм важливо знати, що про них турбуються та чекають вдома. Після Великодня знову поїдемо, вже заготовляємо запаси. Головне, що люди допомагають, долучається не лише місто, а й район. Близько трьох тонн продуктів ми передали  з Ізяславщини».
І справді, не перестаєш пишатися патріотизмом та згуртованістю наших людей. Адже знаючи, до прикладу, розміри пенсії наших бабусь, дивуєшся –– на чому їм доводиться економити, щоб не залишити наших бійців напризволяще… А таких бабусь не одиниці, як розповів священик, багато їх щоранку поспішають, щоб хоч якось допомогти нашим солдатам.