На Хмельниччині, як і в інших регіонах України, відбувається народний бунт проти символів тоталітарного комуністичного режиму. Перейменовуються вулиці, здійснюється демонтаж пам’ятників, чи їх окремих елементів. У багатьох випадках, хоч із запізненням, це чиниться відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», а в окремих випадках закон м’якший за думку ініціативних груп.
Ні для кого вже не секрет, що вулиці на честь радянських партійних та військових діячів — це мітки російської пропаганди. Де вони є, там можуть бути територіальні претензії східного сусіда. Але є категорія людей, які виправдовують тих чи інших діячів. Коли обговорюється питання перейменовувати, чи не перейменовувати вулиці на честь російських письменників, науковців, ми шукаємо їхні позитивні сторони. Так само є питання щодо українців, які були заручниками часу і стали «радянськими людьми». Почасти дискусії на цю тему викликають агресію та є джерелом конфліктів у нашому демократичному громадянському суспільстві. Проте, однаково потрібно шукати істину.
Подібна ситуація виникла в Меджибізькій селищній територіальній громаді навколо вулиці Кошарського в селі Ярославка. Кошарський свого часу був тут сільським вчителем, очолював радянське підпілля. І тому після тодішньої війни був увіковічений в місцевій топоніміці. Багато фактів про нього свідчать, що він дійсно був активним борцем із окупантами, але не тільки…
Допомогла з’ясувати щодо цієї персони цікава публікація хмельницького краєзнавця Леоніда Западенка «Карл Кошарський», опублікована 3 листопада 2021 р. на сайті livejournal.com. Так, лише почитавши характеристику на «активного учасника Проскурівського підпілля» стає зрозуміло, що ця постать ніяк не вписується в концепцію будівництва України на засадах нашого патріотизму, не несе жодного змісту для національно-патріо-
тичного виховання дітей та молоді.
Народився в грудні 1919 р. у Проскурові. В 1927 р. поступає в 1 клас Хмельницької школи № 7. Згодом стає піонером. Активний учасник піонерської організації. Ставши комсомольцем, був у перших рядах борців за справу Лєніна. Вірний син комсомолу, гарячий патріот. У жовтні 1941 р. вливається у ряди Проскурівської підпільної організації. Створює підпільні групи і керує ними в Меджибожі, Заставках, Пархомівцях, Ярославці. Був зв’язковим, редактором підпільних листівок. 20 червня 1943 р. розстріляний німцями.
Так, це достойна пропагандистська біографія радянського борця для виховання сотень українських дітей, яких хотіли зробити «радянськими» дітьми. Однак та пропаганда в минулому. На ній ми не побудуємо ідеологію сучасного українця — переможця і борця за справедливість.
А ще цікавішими є оприлюднені «Записки про село Ярославка Меджибізького району, січень 1942 р.». Якщо почитати трохи записів Кошарського, то там можна знайти таку інформацію: «…Націоналісти намагаються перетягнути вчителів на свій бік із цілком зрозумілих причин … вивчати із учнями «український» національний гімн «Ще не вмерла Україна» тощо. Я, звичайно, на цю вудку не піду. Працювати у їхній школі не буду за жодних умов. Це вирішив точно … Українські націоналісти — це люди, готові на будь-яку ницість, на догоду німцям, на лицемірство, що скотилися на саме дно. Звіряча ненависть до більшовиків у них на першому плані».
Окрім того, негативно і з призирством він ставився до селян, які ходили в церкву під час німецької окупації. Багато висловлювався на адресу предків теперішніх жителів Ярославки, які зараз відстоюють його вулицю. Кого ж збираються виховувати на ідеях возвеличення Кошарського? Така позиція стримує «деколонізацію». Через що приведення топоніміки наших населених пунктів до належного вигляду затягнеться на невизначену кількість років.
У списках політично репресованих з Ярославки є 36 людей. Їхні діти і внуки досі живуть в селі, і в тому числі на вулиці комсомольця, який 11 квітня 1942 р. також згадував про свого батька — колишнього міського голову Проскурова, розстріляного та реабілітованого у 1957 р.: «Сьогодні 4 роки з дня арешту батька. За ці 4 роки я багато чого пережив і передумав… Можу лише із задоволенням відзначити, що це жодною мірою не вплинуло на мою політичну лінію та віру в справу робітничого класу».
То про яку людяність і великодушність можна ще говорити? Батька розстріляли, а син в комсомол? Це в сучасних реаліях можна порівняти, якби батько був розстріляний на Майдані, а син вступив у ОПЗЖ! — Однозначно, такій вулиці немає місця на карті. А скільки таких діячів комсомолу було по всій території України? І в наш час на їхню честь десь ще є вулиці, провулки, пам’ятники…
Gismeteo 
